Закон равлика

Якщо зсунути п’ять таких лiжечок докупи, вийде одне нормальне двоспальне лiжко, що й робила зараз Свiтлана.

Закiнчивши, вона повернулася.

– Гей, полярнику, роздягайся, бо замерзнеш!

Вiктор раптом знiяковiв. Знову озирнувся навсiбiч, прислухався до тишi, подивився на охайнi не зсунутi Свiтланою лiжечка, що геометрично шикувалися лiворуч.

– Тут i досi дитсадок? – запитав вiн i озирнувся на Свiтлану.

Вона стояла вже в самих трусиках.

– З восьмоi ранку до шостоi вечора – так, – вiдповiла вона.

– А iз шостоi вечора до восьмоi ранку?

– Ти чого, Вiтьку? – до подиву в голосi домiшалося роздратування.

 – Тебе щось непокоiть?

– Та нi, – Вiктор опанував себе, полишив зайвi думки й хутко роздягся.

Вони вже лежали на «поперечному» лiжку i Вiктор вдихав пах якихось парфумiв, коли Свiтлана нарештi торкнулася його грудей, повернулася на бiк i прошепотiла: «Не бiйся, це не бордель! До речi, вранцi та вдень я тут теж працюю…»

– Ким? – Вiктор повернувся до неi i торкнув пальцем ii губи.

– Ну, не вихователькою, звичайно, – вiдповiла вона й поцiлувала його пальчик.

 – Я з дiтьми пiснi розучую. На пiанiно iм мазурки й польки граю, а вони собi танцюють. Просто позаздрити можна!

– Тобi й зарплату тут платять?

– Авжеж, п’ятнадцять баксiв на мiсяць у рiднiй валютi… Однак батькiвщину люблять не за бакси…

– Яку батькiвщину? – не втямив Вiктор.

Свiтлана обiйняла його, пригорнула до себе.

– Мою батькiвщину, оцей садок! Я тут п’ять рокiв свого життя провела, спочатку в яслах, потiм – у рiзних групах.

Мене сюди батьки о восьмiй ранку скидали, а о шостiй вечора забирали.

– Нащо тобi це? – здивувався Вiктор. – Ти ж, напевно, i так непогано заробляеш!

– Нехай тобi бiс! – розсердилася раптом Свiтлана. – Ти менi ще нi копiйки не заплатив, а вже моi грошi рахуеш! Ну-бо, мерщiй до роботи!

Вона зареготала, повернула Вiктора так, що вiн опинився на спинi, а сама вмостилася йому на живiт, схилилася, поцiлувала в губи.

– Ти базiка, а не полярник! – сказала майже ласкаво.

– Нi. Я просто довго не розтуляв рота!

Порипування лiжкових сiток вiдлунило вiд стiнок простороi дитячоi спальнi. Вiкторовi раптом дуже сподобалася мiнiатюрнiсть Свiтлани. Вiн легко перекочував ii через себе на iнший бiк i там знову горнув до себе, притискався до неi, шукав ii очi, ii губи. Це тривало довго, поки раптом звiдкiлясь iз темряви не долинув далекий телефонний дзвоник. Разiв зо три подзеленчав i замовк. Але Вiктор пiдняв голову й знерухомiв, наслухаючи.