Закон равлика

Чомусь до Антарктиди такоi загадковостi не було.

Може тому, що Вiктор був вiдмежований, вiдiтнутий вiд неi своiм вiдлюдним i цiлком повноцiнним життям члена вже розваленоi родини. У тому життi в нього були обов’язки: вiн годував пiнгвiна Мишка, творив жалобнi «хрестики», перечитував iх i часом сам ронив скупу сльозу за майбутнiми небiжчиками. Вiн дбав про Соню, вiн забезпечував Нiну грiшми й самовiдчуттям господинi та дружини. У нього були ключi вiд власного маленького свiту. Щойно тепер на дверях до його давнього свiту з’явився новий замок, i вiн став бiженцем.

А вчора ввечерi його перестрiли посеред бiгу й запропонували трохи щастя.

І знову в думках зринув дитсадок, лишень iнший. Такий же двоповерховий, з такими ж пiсочницями й гойдалками, але вже з дiтьми, серед яких i вiн сам у коричневих шортиках i в синьому светрику та з високо пiдстриженим русявим чубчиком. Обiд, манна каша з полуничним варенням i маленьким айсбергом iз масла, що тане згори. Потiм – мертва година. Пiсля неi – розучування пiсеньки про зайчика.

«Цiкаво, що зараз робить Соня, – стурбовано подумав Вiктор. – Адже вона нiколи не ходила до дитсадка, не бавилася з iншими дiтьми. У неi якесь зовсiм iнше дитинство…»

Вiктор вийшов iз кав’ярнi, знайшов очима вуличний телефон, пiдiйшов i потелефонував собi додому.

Довгi гудки викликали в ньому напругу. А раптом рурку вiзьме Нiна? Про що з нею говорити? Напевно, можна було б запитати: «Як справи? Що нового?»

На щастя, рурку взяла Соня. Радiсним лунким голоском повiдомила, що Нiна кудись пiшла, а дядько Микола не ночував удома й не дзвонив, а кiшку вона випустила на вулицю погуляти, i що вона, хоч i дряпаеться, але дуже розумна, – сама йде гуляти, а потiм сама приходить i шкрябае пазурами дверi, поки iй не вiдкриють.

Соня переповiла всi останнi новини й раптом спитала:

– А ти коли додому прийдеш?

Вiктор розгубився, забарився з вiдповiддю.

– Не знаю, – проказав. – Може, за пару днiв…

– А ти приходь, коли нiкого не буде! – запропонувала Соня.

 – Я тобi пряженю зроблю! Я вже вмiю. Тiтка Нiна iхала на два днi, а менi тiльки яйця залишала та булочку. І я сама собi пряженю смажила, я вже доросла! Ти Мишка бачив?

– Ще нi, – вiдказав Вiктор. – Я сьогоднi до нього поiду…

– Переказуй йому привiтання й скажи – нехай повертаеться. Тут без нього нудно…

– Скажу, – пообiцяв Вiктор. – І в гостi до тебе прийду, коли нiкого не буде!

– І телефонуй частiше! – попросила Соня.