Закон равлика

– Гаразд, я тобi завтра вранцi потелефоную!

Вiктор поклав рурку й зажурився. Його вабило назад, у минуле, у свое тодiшне життя. Власне, захотiлося додому, аби все було спокiйнiше й стабiльнiше. Щоб нiяких бiльше «хрестикiв» i похоронiв з пiнгвiном. Чи, принаймнi, нiяких похоронiв, а тiльки «хрестики». Але в минуле можна тiльки поринути думками й спогадами. А наразi треба зiбратися, вдихнути побiльше повiтря, роздивитися й збагнути: де вiн, де Мишко? Що з минулого перейшло в сьогодення та як йому, Вiкторовi, до цього сьогодення пристосуватися, прихилитися, прижитися? Що йому потiм, коли вiддасть усi борги, робити? Та й боргiв тих – жменя! Поiздка до Москви – до дружини, цебто до вдови банкiра Брониковського.

Але головний борг – перед Мишком. Його вiддати складнiше, але вiн постараеться. І почне робити це вже нинi.

Ранкова кава, хоч i кепська, але свое зробила. Вiктор прокинувся. Прокинувся для подальшого життя.

6

Феофанiя зустрiла Вiктора проблисками сонця крiзь набiглi хмари. Легiт хлюпнув в обличчя прохолоду.

Над головою голосно перешiптувалося листя дерев, галасували птахи. А попереду, на територii лiкарнi для вчених, прогулювалися пацiенти. Високий старий у синьому халатi поволi ступав по алеi, зупинявся щокроку, ворушив губами, знову ступав.

«Інфарктник», – подумав Вiктор, обганяючи старого.

Трохи далi попереду знаходилася ветлiкарня. Треба лишень обiйти головний корпус праворуч, зайти знадвору. Там теж е своя територiя, по якiй кiлька мiсяцiв тому гуляв пiд чуйним наглядом лiкарiв пiнгвiн Мишко.

Вiктор занервував, щось у душi озвалося болем. Знов чуття провини стисло невидимий душевний нерв, i Вiктор зупинився. Стояв, дивився вгору, на верховiття. Чекав, доки почуття провини попустить, принаймнi якось принишкне, сховаеться. Але стиснений почуттям нерв ударив по очах. Вiктор зiщулився вiд невiдчутного, але усвiдомленого болю. На очi йому набiгли сльози. Вiктор клiпнув i вiдкинув це бажання, вигетькав його. Рушив далi.

За головним корпусом двое санiтарiв у бiлих халатах вигулювали по пiдстриженому травнику трьох собак.

Один собака сильно припадав на передню лапу.

Вiктор привiтався iз санiтарами. Спитав, де лiкар Ілля Семенович. Санiтари направили його до ординаторськоi на другому поверсi.

Ідучи коридором, Вiктор зазирнув до палати, де колись лежав Мишко. Розгледiти нових пацiентiв вiн не змiг. Тiльки дитячi лiжечка побачив, та нiкельований столик на колiщатках з якоюсь медапаратурою бiля одного лiжечка.