Закон равлика

Хлопець був трохи пом’ятий, обличчя вирiзнялося блiдiстю, а в очах палав нездоровий вогник. Вiн гарячково розгледiвся в просторiй вiтальнi. Очi його уп’ялись на застiлля.

– У нас бiда, – сказав йому голосно Сергiй Павлович, i хлопець здригнувся – голова смикнулась угору – й подивився на хазяiна.

– Ти журливi пiснi знаеш? – продовжив хазяiн.

Хлопець кивнув. Охоронець пiднiс йому чарку горiлки й шматочок хлiба.

– Ну давай! – наказав Сергiй Павлович. – Оно ставай там, перед камiном, i спiвай!

– На синьому небi зiрка палае, – завiв хлопець рипким голосом.

Сергiй Павлович посмiхнувся, кивнув сам собi й налив горiлки. Потiм iз чаркою горiлки пiдсiв до Вiктора.

– Тобi тут iз нами не нудно? – запитав.

– Нi, – вiдповiв Вiктор.

– Гаразд… Бачу, ти чоловiчок цiкавий… Незабаром у Москву поiдеш?

Вiктор зрозумiв, що охорона прочитала лист банкiра до дружини й доповiла шефу.

– Трохи згодом. Спочатку треба пiнгвiна Мишка вiдшукати…

– Ану, я допоможу тобi знайти твого Мишка, а ти однаково iхатимеш, то й для мене дещицю вiдвезеш.

Згода? Тобi такi люди довiряють, отже ти хлопець надiйний, а це рiдкiсть…

– Тодi, може, ви довiдаетеся, що з Олексою сталося? – попросив Вiктор, вiдчувши, що ця людина дiйсно багато чого може.

– Довiдаюся, довiдаюся я про твого Олексу, – кивнув вiн, пiднiмаючи чарку. – Нумо, за знайомство!

Вiктор простягнув свою чарку навстрiч, хотiв цокнутися, але Сергiй Павлович заперечно хитнув головою:

– На поминках не цокаються!

Випили мовчки й душком.

– Ще поговоримо, – Сергiй Павлович пiдвiвся i повернувся на свое мiсце.

Гiтарист iз переходу спiвав чергову пiсню – про знедолю наркомана. Непомiтно бралося на вечiр. За вiкнами стемнiло. Вiкторовi в головi, щоправда, посутенiло ранiше, i вiн просто заснув. Добре, що перед тим, як опустити голову на стiл, устиг вiдсунути тарiлку з недоiденими голубцями.

Розбуркав його охоронець. П’яними сонними очима Вiктор обвiв кiмнату, зупинив погляд на погаслому камiнi й збагнув, що за столом бiльше нiкого нема.

Охоронець вiдвiв його на третiй поверх до маленькоi горнички. Там стояла червона пiдлiткова канапка, вкрита смугастим чорно-червоним пледом. Вiктор вiдразу, не розбираючись, улiгся. Вкрився пледом i поринув у сон.

Посеред ночi стало йому спекотно, i вiн пiдвiвся й прочинив вiконечко. Знову поклався.

За якийсь час почув крiзь сон, як хтось голосно розмовляе у дворi.