Закон равлика

Знову пiдвiвся, пiдiйшов до вiкна, але мансардне вiконце виходило пiд кутом сорок п’ять градусiв у темне нiчне небо. А от слова раптом стали розбiрливi.

– Тiльки зроби так, щоб вiн не образився! – пролунав голос сивого хазяiна.

– Гарантую, – вiдповiв незнайомий молодий голос.

Потiм завiвся двигун, i було чутно, як машина виiхала.

Завiконний простiр заспокоiвся: нi шумiв, нi голосiв. Але Вiктор застиг у якомусь незручному станi напiвчування. Вiдчув, що в горлi пересохло. Увiмкнув свiтло, розгледiвся невпевненим загальмованим поглядом.

Оглянув себе i, зрозумiвши, що досi одягнений, вирiшив спуститися, зайти на кухню й напитися води.

Виходячи з мансардноi кiмнатчини, озирнувся, намагаючись запам’ятати своi дверi. Пройшов коридорчиком до дерев’яних крутосходiв. Спустився на другий поверх. Там сходи трохи ширшi. На першому поверсi Вiктор спочатку потрапив у вже знайому простору вiтальню з камiном. Потiм знайшов кухню. Через незапнутi кухоннi вiкна усередину падало розпорошене свiтло вуличного лiхтаря.

Вiктор одразу вгледiв двометровий холодильник. Пiдiйшов, вiдкрив верхнi дверцята, i – серед холоду спалахнула лампочка й вилила озерце жовтого свiтла на кухонну пiдлогу. Вiктор на мить замружився, потiм уважно оглянув полички. Витяг тектурку апельсинового соку й банку тонiка.

– Затули свiтло! – пролунав раптом поруч за спиною стомлений голос.

Вiктор озирнувся й побачив у протилежному кутку кухнi вуличного гiтариста, що спiвав минулого вечора журнi пiснi.

Вiн сидiв за кутовим столиком. Перед ним лежала вiдкрита бляшанка. Поруч стояла пляшка горiлки й чарка.

– Тебе ж як людину просять! – повторив вiн.

Вiктор закрив дверцята холодильника й знов озирнувся. Тепер хлопця вiн не бачив, треба було чекати кiлька хвилин, поки очi призвичаяться до пiвмороку кухнi.

У кутку, де сидiв гiтарист, спалахнув сiрник. Спалахнув i згас, залишивши замiсть себе рухливий вогник цигарки.

– Жертимеш? – запитав iз притиском хлопець пiсля павзи.

– Питиму, – вiдповiв Вiктор.

Вiн знайшов склянку i зробив собi сiк iз тонiком. Принюхався, дивуючись, що не пахне тютюновим димом.

– Сiдай! – знову пролунав голос хлопця. – Хильнемо!

Вiктор узяв стiлець, сiв навпроти гiтариста, поставив перед собою склянку.

Хлопець пiдняв пляшку горiлки, налив собi, потiм долив Вiкторовi в сiк iз тонiком.

– Гарний домок, – сказав хлопець.