Закон равлика

А потiм очi самi повiльно розплющилися – повiки стомилися затуляти iх вiд сонця, або сонце було таке яскраве, що пробивалося навiть у заплющенi очi, й дiтися вiд цього сонця, як вiд долi, було нiкуди.

Вiктор опустив ноги з канапи, й вiдразу, глухо цокаючи, покотився дерев’яною пiдлогою порожнiй гранчак. Вiктор нагнувся, зосередив на гранчаку погляд, але вiдразу помiтив ще два предмети, послужливо поставлених бiля канапи на пiдлозi – пляшку пива й вiдкривач iз добротною дерев’яною ручкою. Про нього подбали.

Вiктор вiдкрив пиво, налив до склянки, випив. Згадав минулу нiч, потiм минулий день. Потiм нiчну розмову з господарем. ІЦе випив пива. Думати не хотiлося. Боляче думати – навiть не головi боляче, а якось усьому тiлу. Лише кортiло дудлити пиво й не думати. Але пива була тiльки одна пляшка, а думок навколо витала така безлiч, що вiдмахнутися вiд них, як вiд комарiв, було неможливо. І знову – нiчна розмова, джип, з якого вивантажують тектуровi коробки, гiтарист iз Хрещатика. Але ж уранцi Сергiй Павлович обiцяв подiлитися новинами про Мишка. Ранок настав давно, й тепер цi новини перебували десь поруч, чекали на нього.

І Вiктор пiдвiвся, потягнувся, одягся. Зазирнув до кулька, що валявся в кутку кiмнатчини, – там усе на мiсцi: паспорти, грошi, лист iз кредитною карткою. Розпихуй по кишенях – i йди! Лишень куди? Поки вiн, як говорив уночi Сергiй Павлович, равлик без будиночка. Тобто – слимак, якого можуть розчавити не помiтивши, чи помiтивши, що, утiм, не змiнювало результату.

І те, i те боляче. І те, що його довго шукали й чигали у Феофанii теж досить промовисто.

А йшлося про те, що хтось дуже хотiв опублiкувати той самий нудний, бездарний «хрестик», написаний на нього товстим полохливим хлопцем. Тобто в самiй iсторii крапку поставили, а на ньому крапку поставити не змогли – не знайшли! Врятував талан. Талан у грi. Рулетка врятувала, врятували пластиковi iграшковi грошики, якими в цьому цяцьковому свiтi можна було розплатитися за власне життя, викупити себе з лиха i заморозити до часу в Антарктидi.

Смiх та й годi. Завжди разом, до пари, плече до плеча.

Та якщо можна потрапити до Антарктиди, то й iншiй халепi можна раду дати. Бо як виживеш, то далi за Антарктиду не полетиш!

Вiктор зiйшов униз. У будинку – тихо i порожньо. Анiкогiсiнько.

Знову зазирнув до холодильника на кухнi. Знайшов ковбасу, масло. Щось дзвякнуло в пам’ятi, i вiн вiдкрив морозильник.