Закон равлика

Подивився з тупим подивом на безголовi риб’ячi тушки, на кульки з королiвськими креветками, на двох заморожених черепах.

«Для черепахового супу?» – подумав. Захлопнув дверцята.

Їв, запивав пивом, узятим просто з ящика в кутку. Там було ще багато пива. От уже справдi ранковий напiй, як для французiв – кава! І разом iз пробудженою бадьорiстю приходила приемна вагота, грунтовнiсть, нерухома самовпевненiсть пам’ятника.

А потiм до подвiр’я заiхали двi машини. І з’явився Сергiй Павлович, замислений, здавалося, заклопотаний.

– Наiсися, зiходь до пiдвалу – сходи праворуч вiд вхiдних дверей.

Вiктор кивнув. І все далося легко – пити пиво, закушувати хлiбом iз ковбасою, кивати.

У пiдвалi стояв великий бiльярдний стiл. Поруч – барна стiйка з трьома високими одноногими ослонами. Далi, за барною стiйкою, дверi. Типовi дверi, за якими конче була сауна.

Сергiй Павлович самотою ганяв кулi. Не прицiлюючись, думаючи про свое. Побачивши Вiктора, усмiхнувся.

– Граеш? – запитав, кивнувши на бiльярд.

– Колись пробував.

– То спробуймо ще! – дiстав трикутник, поклав у нього кулi. Рукою показав на стiйку з киями.

Вiктор вибрав собi кий подовше.

Розбивав Сергiй Павлович. Вiдразу ж двi кулi закотились у лузи. Кий Вiкторовi не знадобився. Одна за одною кулi залишали стiл, i зрештою господар винувато стенув плечима.

– Вибач, – сказав вiн. – У мене так часто виходить. Хочу дати iншим пограти, а вони просто не встигають… Гаразд, ходiмо до кухнi!

Вони пiднялися на перший поверх.

– Щось про Мишка довiдалися? – запитав Вiктор.

– Про Мишка?… Знаеш… Немае твого Мишка… У Киевi немае… Олексу твого знайшли. Може, вiн тобi щось розповiсть.

– А де вiн?

– У нього тепер власна кав’ярня на Татарцi. Називаеться «Афган»… Мiсце гарне – над урвищем…

– І можна до нього пiд’iхати? – iз сумнiвом запитав Вiктор.

– Звичайно, можна! Ти гадав, що до в’язницi потрапив? Нi, ти тепер на зарплатнi.

– І ви не боiтеся, що я втечу?

– Ну ти ж не дурень! До того ж, обидва твоi паспорти тимчасово я покладу до сейфу. Щоб якийсь кишенькiвець не поцупив! У нас тут у Киевi бiда з кишеньковими злодiями – понаiхали з усiеi Украiни! То мобiльник, то гаманець цурпелять… А ще тобi ж на краще нiкому зi старих друзiв не повiдомляти про свое повернення…

Вiктор кивнув. Дiстав обидва паспорти й простягнув Сергiю Павловичу.