Закон равлика

А пiсля гри дiстав з-пiд лiжка напiвповну пляшку аргентинськоi горiлки, – Вiктор уже куштував тут таку i був вiд цього пiйла не в захватi.

– Слухай-но, – почав Брониковський, розливаючи горiлку по двох чашках. – У мене до тебе пропозицiя i прохання!

Вiктор уважно поглянув на хворого банкiра.

– У мене готовий вiдхiд i документи на iнше iм’я, iх завтра яхтою привезуть. Там буде один поляк – Войцех. Вiн мае забрати мене iз собою звiдси, але щойно вiн мене побачить у такому станi… – Брониковський важко зiтхнув.

 – Тобто, менi вже звiдси не вибратися, але якщо хочеш – можеш поiхати замiсть мене. Тiльки-но пообiцяй зробити те, про що я тебе попрошу…

Вiктор кивнув. Брониковський пояснив, що хоче передати Вiкторовi листа дружинi й кредитку, з якоi Вiктор може у дорозi знiмати грошi, але потiм мае теж вiддати дружинi.

– Але ж у документах твое фото?

– Войцех умить замiнить його на твое. Вiн у цiй справi спец.

Вiктор зо двi хвилини помiзкував та кивнув. І вiдразу побачив на блiдому обличчi Брониковського хворобливу усмiшку.

2

Вже десь за мiсяць Вiктор зiйшов крутими схiдцями вагону на платформу Киiвського вокзалу. У кишенях штанiв лежало два паспорти. У правiй – польський, у лiвiй – синiй украiнський. Спортивна сумка не дуже тисла на плече: у нiй на самому днi бовталася торбинка з жетонами казино, там же лежав записник i пачка польського печива.

Похмуре небо нависло над киiвським вокзалом, але нi грози, нi дощу не вiщувало.

Вiктор вийшов на площу i спинився.

Бо якби далi рушив «на автопiлотi», ноги самi вивели б до автобусноi зупинки, а потiм – i до пiд’iзду свого будинку. Але автопiлот не працював. Точнiше – його вiдключило саме життя, i тому першi кроки привокзальною площею здалися Вiкторовi кроками недосвiдченого космонавта на Мiсяцi: недоречна непевнiсть та пiдозрiлива м’якiсть асфальту пiд ногами – ось-ось провалиться. І як ото iншi так спокiйно проходять повз, поспiшають. У них автопiлоти працюють, а у Вiктора – нi. Ото ж i воно.

І однаково треба кудись iти чи iхати. У кишенi лежать гривнi, що «переночували» на Пiвденному полюсi. Якщо за час полярноi антарктичноi ночi тут не помiнялася влада чи не вiдбувся черговий географiчний «зсув» до Росii, то гривнями ще можна заплатити за дрiбнi радощi життя, як от проiзд в автобусi. Тiльки-но – куди iхати спочатку?

Вiктор озирнувся i побачив газетний кiоск. Вiдразу асфальт пiд ногами ствердiв i по цiй твердi рушив Вiктор до «Союздруку».