Закон равлика

Кумедний дiалог бадьорив i смiшив його, а коли пiд кiнець Соня попросила морозива, а у вiдповiдь на одне з питань Вiктора повiдомила, що вже сама на метро iздить i по мiсту ходить, вони домовилися зустрiтися за годину на автобуснiй зупинцi бiля його старого будинку.

13

До полудня туман розвiявся, i над Киевом знову засяяло тьмяне осiнне сонце. У Гiдропарку тривала iнерцiя лiта – немов цей пляж-острiвець був пiвденною окраiною Киева i там завжди було на кiлька ступнiв теплiше, нiж деiнде в мiстi. Тому й морозивникiв на квадратний кiлометр у Гiдропарку було в кiлька разiв бiльше, нiж в iнших мiсцях.

– А ти постарiв! – було перше, що сказала Соня, вiдкусивши морозива.

– Ти теж! – вiдповiв Вiктор.

– А менi не страшно! – всмiхнулася Соня. – Тiтка Нiна теж постарiла!

– І як же вона постарiла?

– Буркоче увесь час i з дядьком Миколою свариться!

– Хiба? – здивувався Вiктор. – І через що ж вони сваряться?

– Бо вiн не завжди додому приходить! Вiн сам з Одеси… Увесь час туди iздить, обiцяе черепашки привезти й завжди забувае…

– Ну а тiтцi Нiнi що вiн обiцяе?

– Обiцяе бiльше не iздити… І знову iздить…

– Отак! – зiтхнув Вiктор.

– Ще б пак! – кивнула Соня, iдучи трохи поперед Вiктора й ведучи його вбiк вiд центральноi алеi Гiдропарку. – Вона вже його валiзу за дверi виставляла!

– Отакоi! Отже, ви весело живете! – похитав головою Вiктор.

– Не весело, – зупинилася раптом Соня. – Анiтрохи не весело! Тiтка Нiна обiцяла мене до садка вiдвести, потiм обiцяла няньку знайти…

– І нiчого не зробила?

– Нiчого!

– Ну я з нею побалакаю! – сердитим голосом пообiцяв Вiктор.

– Не треба, – вимовила Соня з цiлком дорослою iнтонацiею. – Ти краще ii вижени!

– Як же ii вигнати? – здивувався Вiктор.

– Ну це ж ти ii привiв, щоб вона зi мною гуляти ходила? А вона вже давно зi мною не гуляе! Гаразд, ходiмо, вiзьмеш човна!

Вiктор озирнувся навсiбiч i тiльки тепер помiтив, що вони бiля пункту прокату човнiв.

Потiм вони пливли човном до самого мосту Патона. Вiктор сидiв на веслах, а Соня давно доiла морозиво, облизала пальцi й сидiла на кормi, далi переповiдаючи про свое життя-буття. І вiд цiеi розповiдi зростало у Вiктора нове почуття провини: тепер вiн переживав за Соню i сердився на Нiну. І не через те, що в його квартирi з’явився раптом якийсь одеський дядько Микола.