Закон равлика

Сердився тому, що навiть маленька Соня знала, навiщо й чому з’явилася колись Нiна, а сама Нiна про це, очевидячки, вже забула. Але що вдiеш? Повернутися до себе додому, вигнати Нiну з дядьком Миколою i жити вдвох iз Сонею? Принаймнi зараз це неможливо. Тим часом для Сонi лiпший такий догляд, нiж вона житиме у квартирi самотою. Та i як це можна взяти й вигнати Нiну з ii залицяльником? Нi, думав Вiктор, воно нiби й можна iх вигнати, бо це ж його квартира. Але…

– А ти все-таки насвари ii! – втрутилась у його роздуми Соня.

 – Ти ii в куток постав, а цього дядька Миколу вижени! Вона його не вижене! Вона його боiться…

– Чого пак боiться? Адже валiзу за дверi виставляла?

– Еге, – кивнула Соня. – А потiм вiн на неi загарчав, i вона валiзу назад у кiмнату занесла!

– А вiн що, теж на неi гримае?

– І гримае, i по гузну ii шелепав! Сильно. Вона навiть плакала!

Вiктор кинув веслувати, опустив весла на воду й придивився Сонi в очi.

– А тебе вони кривдять?

– Нi… Вони менi не заважають… Тiльки, якщо вночi лаються, я прокидаюся… І iсти часом не залишають…

– Ну я з ними побалакаю! – поважно пообiцяв Вiктор, i в голосi його забринiли нотки справжньоi погрози.

Соня вдоволено посмiхнулася. Вона вiдчула, що дядько Вiтя свою обiцянку виконае.

14

Опiвночi додому повернувся Сергiй Павлович i вiдразу закликав Вiктора до себе.

Вiктор до чергового «уроку» був готовий якнайкраще. Повернувся вiн до Голосiева сердитим i рiшучим, i аби якось позбутися роздратування на Нiну й цього «непевного» чи то мiлiцiонера, чи то вартового – дядька Миколу – вiдразу заходився працювати.

На шiстьох бiлих аркушах набазграв вiн таку передвиборчу пропаганду, що, перечитавши, навiть сам здивувався i, можна сказати, був ладен негайно йти голосувати за кандидата, чиi передвиборчi обiцянки й плани щойно придумав, уклав, змiцнив своiм стилем i фантазiею.

Сергiй Павлович був чимось пригнiчений. Трохи неохоче взяв пописанi аркушi. Перебiг першi рядки очима. І зацiкавився. Обличчя набуло зосередженого вигляду, й так, мовчки, вiн дочитав текст до кiнця.

Вiдтак розслабився. Зiтхнув iз полегшенням. Подивився на Вiктора.

– Вправно! – кивнув вiн. Задумливо пожував губи. Потiм продовжив. – Імiджмейкери приiздять завтра вранцi… І починаемо працювати по-справжньому. Зранку нiкуди не йди!

Вiктор кивнув, i вiдразу пiймав на собi якийсь особливий, награно турботливий погляд хазяiна.

– Щось тобi сьогоднi непереливки?

Вiктор скривив губи. Кивнув.