Закон равлика

Потiм легко, без примусу розповiв коротенько про Нiну та взагалi про ситуацiю зi своею квартирою.

– Так, брате! – тiльки й мовив, дослухавши, Сергiй Павлович.

Помовчав.

– Бач, ти вiдразу кiлька статей Закону равлика порушив… от i наслiдок! Незнання Закону равлика не звiльняе вiд наслiдкiв!.. Запам’ятай статтю третю: впускати до свого будиночка чужих, напiвчужих i напiвсвоiх забороняеться. Тепер дивися, що в тебе вийшло! Ти залишив у своему будиночку напiвсвоiх, повернувся, а там – чужi! Що це означае?

Вiктор зрушив плечима.

– Це означае, що ти не розумiешся на людях чи просто не хочеш до них придивлятися! Хто для тебе в цiй компанii ближче за всiх?

– Соня.

– Зрозумiв… Завтра… Нi, завтра багато справ. Пiслязавтра одержиш ключi вiд своеi квартири назад.

– А як же iз Сонею? Вона що, одна там залишиться?

– Щось придумаемо. Але ти однаково доки житимеш тут.

15

Імiджмейкерiв привезли вранцi чорним джипом. Речей у них iз собою було небагато: кiлька спортивних сумок i три коробки, у яких, за словами головного iмiджмейкера Жори, знаходився пересувний мозок iхньоi бригади – якийсь комп’ютер з особливими прикрутами.

Крiм Жори, до бригади входили ще три iмiджмейкери: один комп’ютерник на iм’я Славко i двое метких братiв-близнюкiв – Сергiй та Вова. Близнюки були наймолодшi – iм було нiби двадцять або двадцять два роки. Жорi – iхньому верховодi – було рокiв тридцять. Комп’ютерник Славко за зовнiшнiстю – типовий школяр-вiдмiнник, що тiльки всох, погорбився i втомлено дивиться на свiт крiзь лiнзи окулярiв. Йому, либонь, за пару рокiв теж переступить за сорок.

Сергiй Павлович пройшовся з Жорою по будинку. Жора уважно зазирав до всiх куткiв: вiн вибирав мiсце для штабу своеi бригади.

– А що, комп’ютерiв у вас зовсiм нема? – здивувався вiн, завершивши огляд будинку.

– А нащо менi комп’ютери? – Господар подивився на iмiджмейкера з посмiшкою. – Комп’ютернi iгри я не люблю, граю тiльки живцем…

– А iнформацiю де зберiгаете?

Сергiй Павлович стукнув зо два рази вказiвним пальцем правоi руки по своiй головi.

– Оце тут.

Жора розчаровано кивнув.

Про кiмнату домовилися хвилин за п’ять, пiсля чого бригада занесла своi сумки й комп’ютер до колишньоi дитячоi на другому поверсi.

На цей час Вiтя зiйшов униз i хазяiн вiдрекомендував його iмiджмейкерам як свого помiчника.

Жора вiдразу виявив до Вiктора цiкавiсть i повагу. Мiцно потис йому руку, вiдрекомендував своiх хлопцiв. Снiдали вони разом у вiтальнi.