Закон равлика

 – Ну-бо, розповiдай!

– Треба додрукувати його плакати, – Вiктор посмiхнувся, уп’явшись у блакитнi очi охоронця.

Павлусь прищулився.

– Тiльки в розширеному варiантi, – додав Вiктор. – Точнiше, це буде один великий плакат, що буде доклеюватися до його плакатiв…

Павлусь усiм своiм виглядом показував, що не розумiе, але дуже хоче зрозумiти думки Вiктора. І тодi Вiктор узяв «документальний» анфас зi шрамом, носом i без посмiшки, покрутив його в руцi, як виграшний квиток лотереi «Забава». Пояснив, що його треба збiльшити до розмiру передвиборчого плаката, щоб виглядали вони так, нiби видрукуванi одночасно.

А потiм згори дати рекламу якоiсь косметичноi фiрми…

Павлусь усмiхнувся, але усмiшка була «неповна». Видко, до кiнця вiн усе-таки iдею Вiктора не розчовпав. Хоча щось пiдказало Павлусевi, що цей хлопець дiйсно не дурень i шеф ось-ось злагiднiшае.

Шеф «в’iжджав» в iдею Вiктора поволi, але коли «в’iхав» – у його очах спалахнув пiонерський запал.

– Косметична фiрма? – замислився вiн уголос.

 – Косметика – це гарний бiзнес, а якщо це бiзнес, то комусь вiн дае гарнi грошенята i якась частина з них пiде на вибори! Павлусю! – вiн звернувся до охоронця, що стояв тепер бiля кухонних дверей i спостерiгав, як шеф помалу повертаеться до нормального настрою. – Павлусю, подзвони Потаповичу, нехай довiдаеться, яка косметика дiлиться з нашим «приятелем» грiшми!

Павлусь вийшов. Шеф звернув погляд на Вiктора.

– Молодець! – сказав вiн. – Бригада ще спить?

Вiктор кивнув.

– Так, до речi, – Сергiй Павлович дiстав iз кишенi пiджака ключ, простягнув його Вiкторовi.

– Це вiд нового замка, вiд старого ж у тебе е?

Вiктор мовчки уп’явся зором на ключ.

– Це вiд твоеi квартири, – пояснив шеф.

– А хто в нiй зараз? – боязко спитав Вiктор.

– Хто-хто… Твоя Соня зi своею нянькою… Нянька на зарплатi i нi на що не претендуе…

– Нянька та, що була? – обережно поцiкавився Вiктор.

– Ну та, що ти наймав, як ii там, Нiна чи що…

– А цей Микола?

– Миколка твiй виявився Семком.

Цiкавий тип, вiн у мене в гостях. Тiльки не тут, а на iншiй квартирi. До нього зараз вживають виховних заходiв. Ти, до речi, коли додому заiдеш, переглянь усе уважно, бо вiн рiзне мiг залишити… Вiн кур’ерував мiж Одесою й Киевом. Спочатку важкi наркотики возив, а потiм на пластикову вибухiвку перейшов. На неi зараз попит разiв у п’ять пiднявся – вибори!

– Коли я можу додому з’iздити? – запитав Вiктор.

Сергiй Павлович подивився на годинник.