Закон равлика

Вiктор кивнув.

– Ця «iнтелектуальна власнiсть» коштувала менi штуку баксiв, – шеф кивнув на магнiтолу. – Але вона, звичайно, того коштуе. Принаймнi ми заощадимо тепер штук п’ятдесят на iмiджмейкерах… Павлусю, подзвони Тольчику, нехай пiд’iде зi своiми хлопцями. Органiзуй зустрiч iмiджмейкерiв, щоб вони нi хвилини пiсля свого нiчного клубу не спали. Вiдвезете iх на склад нелiквiдiв i пiдготуете до щироi розмови на годинку десяту ранку, а ми з Вiктором подивимося, як там iз наочною агiтацiею… Так! І речi iхнi крiзь сито просiй… І ще, пошукай надiйного комп’ютерника на завтрашнiй вечiр.

Усе!

Останнi два ковтки кави шеф допив душком i рiшуче пiдвiвся.

Павлусь умився холодною водою просто на кухнi, витерся тонким кухонним рушником. За пару хвилин джип виiхав i знову запала тиша.

19

Спав Вiктор довго, бо й лiг лише проти восьмоi ранку. Спочатку сон був важким, навiть голова нiби болiла. А може, наснилося, що голова болить. Але ближче до полудня наснилася зима, днiпровський лiд i ополонка зi слiдами голих людських ступнiв по краях.

І сам вiн собi наснився, один, самотнiй, наляканий. Кружляв навколо ополонки в чеканнi й виглядав чомусь не тiльки повернення з днiпровських пiдлiдних вод пiнгвiна Мишка, але й на Сергiйка чекав, i теж звiдти. Немов удвох вони з пiнгвiном шубовснули в темно-сине мiсиво крижинок i важкоi зимовоi води. Але нiхто не з’являвся в ополонцi, i рибалок, як на те, навкруг не було. Тiльки темнi крапки перекритих новою кригою ополонок.

Прокинувся стомленим. Здивувала тиша в будинку. Згадав, що обiцяв подзвонити Сонi й Нiнi та не подзвонив. Подивився на годинник – час до обiду.

У кухнi теж нiкого не було. Може, пiд впливом сну, але Вiктор передусiм вiдкрив морозильник i уп’явся на заморожену рибу, немов сам був зголоднiлим пiнгвiном. Простояв так iз пiвхвилини. Потiм захлопнув дверцята. Дiстав iз холодильника ковбасу, сир, масло. Поставив чайник – кави не хотiлося.

Вийшов до вiтальнi й вiдразу побачив на столi новий плакатний анфас конкурента шефа та окрему широку смужку з яскравим написом:

«МИ ВИПРАВЛЯЄМО НЕ ТІЛЬКИ ОБЛИЧЧЯ!

КОСМЕТИКА ФІРМИ «ГРАЦІОЛА».

На обличчi у Вiктора з’явилася посмiшка. Настрiй пiдбадьорився – вiн радiв побаченому, адже матерiалiзувалася його iдея, i виявилося, що iдея в нього виникла чудова.

«Усе-таки не дурень!» – подумав про себе Вiктор, придивляючись до реального анфасу кандидата в депутати.