Закон равлика

Джип рiзко загальмував. Сергiй Павлович повернувся.

– Ходiмо подивимося! – кинув вiн Вiкторовi, i Вiктор вiдразу вийшов iз машини. Розгледiвся.

Вони стояли на проспектi Перемоги. Попереду висвiтлювалися вуличними лiхтарями монументальнi тварини, що охороняли вхiд до киiвського зоопарку. На iхнiй вигляд у Вiктора серце тьохнуло.

– Не туди дивишся! – вiдволiк його голос шефа. – Сюди дивися!

Вiктор повернувся й зрозумiв, що стоять вони перед довгим потрiйним стендом для афiш i просто на них дивляться два рiзних анфаси того самого кандидати в депутати – конкурента Сергiя Павловича.

А згори – гарна шапка для обох анфасiв: приклеена реклама косметичноi фiрми «Грацiола».

– Ну як? – задоволено подивився на Вiктора Сергiй Павлович.

– Чудово!

– Тримай! Гарна iдея коштуе гарних грошей! – шеф простягнув Вiкторовi кiлька купюр.

Перед тим, як сховати бакси до кишенi куртки, Вiктор кинув на них швидким оком i зрозумiв – тут зо три сотнi, якщо не бiльше. Просто купюри були невеликi.

– Їдьмо! – наказав шеф.

Джип загарливо рвонув iз мiсця i вiдразу ж став у лiвий ряд, змусивши «жигулi», що мчали в ньому, рiзко загальмувати.

– А куди ми? – спитав Вiктор, подавшись уперед, просунувши голову мiж Павлусем i шефом.

– На склад нелiквiдiв, – вiдповiв Сергiй Павлович. – До речi, як там твоi iнвалiди?

– Порядок… Тiльки в них е зустрiчне прохання…

– Дороге?

– Нiвроку, але зi смаком. Вони просять бiльярд для iнвалiдiв, щоб можна було на колясках грати. Ну, щоб нижчим був…

– Нема проблем, я саме збирався свiй на новий мiняти… Вiдвеземо iм, там i нiжки пiдрiжемо…

Питання розв’язалося ще простiше, нiж Вiктор сподiвався.

Бiльше питань у нього до шефа не було, i решту дороги в джипi грало радiо «Шансон», включене Павлусем.

«Склад нелiквiдiв» знаходився посеред приватного сектора дорогою на Пущу-Водицю й ззовнi нагадував склад. Принаймнi високим залiзним парканом, прикрашеним «мереживами» з колючого дроту i ще суворiшою залiзною брамою. Усерединi ж поруч з об’емним сферичним ангаром iз дюралю стояв триповерховий цегляний будинок, з вiкон якого лилося на вулицю затишне жовте свiтло.

Чолов’яга, що вiдчинив браму iхньому джипу, був одягнений у вiйськовий камуфляж. Вiн одразу зачинив браму й пiшов до будинку. Там натис кнопку переговорного пристрою i сказав: «Приiхали!» Вiдразу щось задзижчало, i вiн вiдкрив важкi залiзнi дверi й жестом запросив трьох гостей увiйти.

Усерединi iх зустрiли ще трое чоловiкiв у камуфляжi.