Закон равлика

Вони привiталися iз Сергiем Павловичем, проiгнорувавши Павлуся й Вiктора. Вiдiйшли з ним убiк, пошепотiлися.

Павлусь i Вiктор чекали хвилин п’ять, поки не закiнчилися цi дiловi шепотiння. Потiм Сергiй Павлович кивком голови покликав iх за собою. Учотирьох вони спустилися крутими залiзними схiдцями з поруччям з одного боку. Унизу горiла чергова червона лампочка. Вiктор перечепився i ледве не звалився на тих, що йшли попереду, але Павлусь пiймав його, схопивши за плече. Плече вiдразу заскiмлило – Вiктор оцiнив фiзичну мiць i реакцiю охоронця.

Вiдкрив очi ширше – треба було хоч так боротися з раптовою хвилею втоми. Спробував згадати, коли й куди пiшли двое в камуфляжi. Але не змiг. Не помiтив вiн цього, а тепер лише один iз них вiв iх схiдцями униз. Але от схiдцi скiнчилися. Проводир клацнув вимикачем, i в просторому пiдвальному коридорi спалахнуло свiтло – чотири великi «стоватки». Вiктор озирнувся. Коридор був метри три завширшки. Обабiч коридору через однаковi промiжки чорнiли нефарбованi залiзнi дверi, «припорошенi» iржею.

Проводир питально озирнувся на Сергiя Павловича.

– Спочатку до близнюкiв, – неголосно мовив шеф. Потiм знову кивком покликав Вiктора за собою, а Павлуся попросив зачекати в коридорi.

За залiзними дверима виявилася звичайна в’язнична камера з двома дерев’яними лавами, столиком i киблем. На лiвiй лавi лежали знайомi близнюки-iмiджмейкери. Мабуть, спали, але, почувши брязкiт дверей, прокинулися, сiли.

Права рука одного була з’еднана наручниками з лiвою рукою iншого.

– Ну, як нашим канаркам у клiтцi? – запитав спiвучо Сергiй Павлович, пiдiйшовши до них ближче. – Скарги на ставлення е?

Один iз близнюкiв заперечно мотнув головою. Вiктор уважно придивився до iхнiх облич – синцiв i саден не було.

Проводир дiстав iз внутрiшньоi кишенi камуфляжноi куртки складенi вчетверо аркушики. Простягнув шефу. Той розгорнув i хвилини три-чотири уважно читав.

– А з ким усе-таки ви розмовляли в саунi? – запитав вiн, дочитавши «твiр» близнюкiв.

– Та ми не знаемо, це Жора його знае, – вiдповiв один.

– Гаразд, даю вам ще добу, – вiн простяг пописанi аркушики «говiркому» близнюку. – Згадаете i допишете те, чого тут ще нема. Якщо я раптом не знайду у вашому творi того, що менi самому вiдомо, – будемо робити вас сiамськими близнюками, i без наркозу. Ходiм!

Проводир замкнув дверi камери близнюкiв. Озирнувся на шефа.

У другiй камерi добряче потовчений i прикутий наручниками до кiльця в стiнi стояв навколiшки Жора.