Закон равлика

Постоявши кiлька хвилин, Вiктор почув, як унизу грюкнули дверi, i цей раптовий грюк струснув ним, передав йому iмпульс небезпеки, страху. І Вiктор завмер, прислухався до чужих крокiв. Хтось пiднявся на четвертий поверх, брязнула в’язка ключiв. Вiдчинились i зачинилися дверi. Знову запала тиша, i Вiктор обережно спустився вниз. Визирнув iз парадного. Страх ще не минув, але страх цей не був цiлком усвiдомленим, природним. Це був той, давнiй страх, з минулого. Просто вiн зринув iз пам’ятi й наче обгорнув Вiктора. Навпроти через двiр, посеред якого на залiзобетонних стовпчиках натягнутi мотузи для сушiння бiлизни, зеленiли свiжофарбованi дверi парадного сусiднього будинку.

Там, на другому поверсi праворуч, мешкала баба Тоня, мати друга його дитинства Тольчика. Вона все життя торгувала молоком. Там же, у iхньому дворi. Із шостоi ранку ii гучний голос лунав iз прочинених кватирок. «Мо-ло-ко! Мо-ло-ко!» – вигукувала вона. Тодi цей покрик був рiвнозначний слову «Пiдводься!». Тiльки-но «Пiдводься!» казала мама, а слово «Молоко!» залiтало до спальнi за годину-пiвтори ранiше i вже готувало його до пiдйому.

Вiктор хутко перейшов двiр i пiднявся на другий поверх.

– Вiтя? – зрадiла баба Тоня, вiдчинивши дверi. – Заходь! Заходь! А я гадала, що ти виiхав!..

«Хiба ж вона «баба» Тоня?», – подумав Вiктор. Справдi, Тонi до бабусi було ще далеко. І вбиралася вона акуратно. Видко, стежить за собою. Молочарки довго зберiгають молодiсть i гладку шкiру. Корисна для здоров’я професiя, «iй же, мабуть, уже рокiв шiстдесят», – подумав Вiктор.

– Їсти хочеш? – запитала баба Тоня. – Я саме бульйон зварила. Купила курку, а вона геть старою виявилася, лише на бульйон i годна…

Вiктор кивнув.

Минаючи кухню, кинув оком у вiтальню, де на сервантi стояв портрет вiчномолодого сина Тонi – Тольчика. Багато рокiв тому вiн зiрвався з дерева i розбився на смерть. Тодi навколо цих будинкiв росло багато старих дерев i на iхнiх верхнiх гiлках вони, тодiшнi хлопчаки, будували халабуди. Знаходили гарне розгалуження, робили на ньому помiст i дивилися з висоти у двадцять метрiв на дрiбний свiт дорослих будiвникiв комунiзму.

Власне, вже тодi було зрозумiло, що комунiзм люди будували кожний для себе. Було в цьому щось вiд таемного змагання: хто збудуе бiльше комунiзму в себе вдома. У кого в холодильнику надбано бiльше копченого лосося i «Радянського шампанського». Господи, адже то все було в минулому сторiччi!

Бульйон теж нагадав щось iз далекого минулого.