Закон равлика

Вiктор простував Хрещатиком порожнем, – лише тi ж два паспорти лежали, кожний у своiй кишенi. А в кишенi куртки глухо дзенькали жетони казино, що з’iздили з Вiктором до Антарктиди й назад. Ідучи вiд баби Тонi, вiн витяг згорток iз жетонами зi спортивноi сумки. Витяг i впхнув у кишеню. Усе це вiдбулося якось автоматично, але зараз, коли вiн iшов Хрещатиком проти вечора – то впiзнаючи його, то не впiзнаючи, – присутнiсть у кишенi жетонiв пiдкреслювала в його прогулянцi елемент гри, елемент газарду. У внутрiшнiй кишенi куртки лежала важливiша штукерiя – кредитна картка «Visa» вiд банкiра-полярника Брониковського.

«Вiсiмдесят дев’ять дев’яносто сiм», – повторив Вiктор пiнкод картки. Пам’ять поки не зраджувала. Поруч iз карткою в конвертi лежав лист банкiра до його дружини. Вiктор навiть не поцiкавився, чи е в нього дiти? Потiм довiдаеться. Коли доiде до Москви, знайде ii, передасть листа, переповiсть усе словами. Вона, мабуть, плакатиме… Але спершу треба знайти Мишка, знайти й перепросити. І, як удасться, виправити ситуацiю. Може, незабаром полетить чергова експедицiя на далекий холодний Пiвдень нашого маленького глобусу?

– У миттеву безпрограшну лотерею не бажаете зiграти? – продзеленчав поруч нахабнуватий голос.

Вiктор спинився. Хлопець рокiв двадцятьох у джинсах, картатiй сорочцi i пiджаку наопаш посмiхався i кивав головою вбiк. Вiктор озирнувся й побачив теплий гурт лохотронникiв бiля розкладеного столика. Зауваживши поворот його голови, вони мерщiй взялися до «гри».

– Дякую, я в безпрограшну не граю, – вiдповiв Вiктор. – Тим бiльше, що я й так завжди виграю!

– Це можна виправити, – сказав хлопець.

– Можна, але не треба, – Вiктор усмiхнувся до хлопця цiлком привiтно, обiйшов його i рушив далi.

Дивно, що ця балачка Вiктора пiдбадьорила. Згадалося, з яким фаталiзмом вiн вигравав тодi в рулетку, яку втомлювали нескiнченнi виграшi. Плужить дурням i новачкам. Новачком його вже не назвеш, а дурнем – ще можна. Але дурень – слово необразливе.

Кожна людина – дурна, тiльки однi дурiють перегодом i залюбки, а iншi – цiлком поважно i все життя.

Вiктор спустився на Подiл, але тут на нього чекав неприемний сюрприз: винний бар «Бахус» зник. Натомiсть тепер виблискував модними вiтринами магазин дорогого одягу. Перейшовши на iнший бiк Костянтинiвськоi, Вiктор спустився до пивницi й зрадiв, побачивши, що й тут розливають вино. Склянка молдавського «Каберне» виявилася вельми вчасною. І час зупинився.