Самсон і Надія

 – Тепер уже можна без бинта. Я маззю оброблю, а там…

– А можна ще разок забинтувати? – попросив Самсон.

– Чому ж не можна, можна! Але ж необов’язково! Тепер треба, щоб рана дихала!

– Таж сиро й холодно! – розгублено мовив Самсон. – Ну, i якщо по правдi, боюся я без вуха по вулицi ходити. Це ж на очах у всiх!

– Гаразд, гаразд, – лiкар махнув рукою. – Не подумайте, що менi бинта на вас шкода! Хоч тепер i не купиш! Старими запасами живу! А слух як? Давайте-но гляну, хоч i не фахiвець!

Перед тим як забинтувати наново голову, лiкар з силою обома руками повернув ii оголеним вушним отвором до вiкна.

– Видимих пошкоджень немае. Чуете ж добре?

Самсон зiтхнув:

– Інодi здаеться, що занадто добре! Навiть заснути важко!

– Ну це, братику, тому, що тепер у вас слух цим вушним отвором всеспрямований, а не такий, як лiвим! Вухо ж нам дано не тiльки для того, щоб чути, а перш за все, щоб прислухатися! Спрямований слух – вiн видiляе з шумiв життя те, що нам треба, а всеспрямований – засмiчуе увагу.

Самсон кивнув.

– У домi хтось е, хто може наново перев’язати?

Хлопець похитав головою.

– Ну в усякому разi завжди можете до перукаря з бинтом прийти, вони вмiють! І я б радив раз на два днi цей бинт прати! Тодi на кiлька тижнiв вистачить!

– А можна вас про очi запитати? – наважився Самсон.

– Ну чого ж, запитуйте!

– Менi деякi предмети тепер червонiшими нiж зазвичай бачаться… Я ось i на свiчку, що горить у церквi, дивився. Знаю, що в неi вогонь жовтуватий, а бачу червоний!

Знову в руках у лiкаря збiльшувальне скло з’явилося.

– Давайте-но у вiкно подивiться!

Втупився Самсон у немите вiкно, на яке зовнi мокрi снiжинки осiдали й вiдразу ж униз повзли, за собою сiрий брудний слiд тягнучи.

– А очi не щипають? – поцiкавився лiкар.

– Щипають трохи.

– Плями якiсь у вас на сiткiвцi… Червонуватий бруд… Зараз промиемо!

Вiдiйшов вiн до медичноi металевоi шафи з бiлими емальованими ребрами. Цокнули дверцята.

– Тепер у стелю дивiться! – наказав Самсону.

Задер хлопець голову. Широко очi розплющив.

– Ой господи! – видихнув несподiвано лiкар.

– Що там? – перелякався Самсон.

– Це ж, напевно, кров батька вашого в очi потрапила! І ось частинка мозку присохла до рогiвки. Зараз вiдмочимо.

Закапав лiкар в очi хлопцевi краплi.

– Сидiть поки що так, нехай очi ванну приймуть!

Назад додому брiв Самсон повiльними кроками, пiд ноги собi дивлячись.