Самсон і Надія

Удома, не розгортаючи, опустив пакет на дно лiвоi половини шафи, пiд батькiвське пальто.

Свое гiмназичне пальто поверх ковдри постелив i спати лiг у теплiй спiднiй сорочцi та пiдштаниках. Лежав, чекав, коли тiло зiгрiеться, але заснути нiяк не мiг. А тут iще почав йому ввижатися шорсткий звук, нiби миша щось паперове або картонне гризе. Вiн пiдвiвся, засвiтив гасову лампу й у всi кутки своеi кiмнати зазирнув, не виявляючи при цьому джерела нав’язливого шарудiння. Але дивним чином звук цей супроводжував його й пiд час пошукiв невидимоi мишi.

Хоча зазвичай мишки замовкали й зникали, як тiльки вiн починав iх шукати. Зупинившись, вiн зрозумiв, що все ще чуе цей шум. Але зрозумiло вже йому стало, що не звiдси, не з його кiмнати звук чуеться. Вийшов у коридор i почув шарудiння голоснiше та чiткiше. І долинало воно нiби з батькiвського кабiнету, хоча важкi горiховi дверi мали тримати всi звуки цiеi кiмнатки в таемницi вiд тих, хто в нiй не перебувае!

Зайшов Самсон до кабiнету. Ще голоснiше настирливий звук почув – з боку письмового столу.

Пiдiйшов, рiзко висунув верхню лiву шухляду – i все, пропав звук. Шмигнула миша вглиб i далi кудись. У свiтлi гасовоi лампи побачив Самсон коробочку з-пiд пудри з прогризеною у верхньому кутку дiркою. У дiрку цю можна було вже й палець просунути.

Узяв вiн коробочку в руку, кришечку з неi зняв. Побачив свое вухо iз запеченою кров’ю по краю порiзу. Вухо здавалося живим, зовсiм не всохлим. Здивувався Самсон, доторкнувся пальцем до нього. І немов одночасно вiдчув цей дотик i пальцем, i вухом.

Помацав тодi вiн свое лiве вухо пальцем. І те ж саме вiдчуття у нього виникло.

Збентежений i сонний, Самсон закрив коробочку, пройшов iз нею i з лампою на кухню, знайшов круглу бляшанку вiд французьких льодяникiв, сховав у неi коробочку з вухом i забрав iз собою в спальню. Вiдчув, як бажання сну перемагае холод в його тiлi.

4

Микола Миколайович Ватрухiн, здавалося, нiскiльки не здивувався, побачивши перед собою Самсона.

– Ну, давайте-но подивимося ваше вухо! Проходьте! – запросив вiн хлопця до кабiнету, кивнувши прислузi, що визирала з-за спини вiзитера.

Знявши брудну пов’язку з його голови i гидливо кинувши ii в кошик для смiття, вiн нахилився до оголеного вушного отвору.

Самсон зауважив, що в руках лiкаря з’явилася лупа на перламутровiй ручцi.

– Так-так-так, – закивав задумливо Ватрухiн. – Заживае як на студентi! – мовив повагом вiн, немов сам здивувався цьому вiдкриттю.