Самсон і Надія

А потiм вирiшив i другу пiч у вiтальнi затопити, ту, що задньою стiнкою кабiнет батька обiгрiвала. Туди навiть бiльше дров не пошкодував, думаючи, що в теплi червоноармiйцi довше просплять i, можливо, у хорошому та мирному настроi прокинуться.

Тi вийшли вранцi з кабiнету дiйсно добросердними. Попирхали по черзi, умиваючись у ваннiй кiмнатi, – водопровiд, на подив, працював. Потiм, нi слова не сказавши, пiшли, закинувши на плечi гвинтiвки.

При денному свiтлi помiтив Самсон, що куля, увечерi з гвинтiвки вилетiвши, розщепила товстi дубовi дверi з коридору до вiтальнi й там же застрягла.

Пошкодження дверей виявилося неприемним для ока, але малопомiтним, тому що було воно внизу, за вершок вiд пiдлоги.

Повертаючись думками вiд учорашнього випадкового пострiлу гвинтiвки до життя, зрозумiв Самсон, що настала п’ятниця, i саме в п’ятницю кликав його лiкар Ватрухiн, аби очi почистити.

Цього разу замкнув вiн за собою дверi, вважаючи, що червоноармiйська служба тiльки до вечора закiнчуеться. У стьобанiй ватянiй куртцi та в брудних пом’ятих штанях, аби не привертати на вулицi уваги, вирушив Самсон до лiкаря.

По Жилянськiй чулося хлюпання води пiд чобiтьми перехожих. Мерзлi смiттевi кучугури пахли сильнiше, а це означало, що весна знову почала вiдвойовувати в зими свiй календарний простiр. Березень знехотя наближався до квiтня. Десь недалеко пролунав дзвiнок трамвая, а через мить i сам вiн виринув iз Володимирськоi та задзвенiв по Жилянськiй до своеi кiнцевоi зупинки.

На розi з Ковальською Самсона зупинив стукiт молоткiв.

Вiн здивувався, озирнувся й побачив робiтника, що стоiть на дерев’янiй драбинi, приставленiй до будинку. Поверх назви «Ковальська» вiн прибивав шматок фанери з чорним написом «Ул. Пролетарская».

Перед будинком лiкаря Самсон вiдчув неспокiй ранiше, нiж зрозумiв його причину. З фасаду над дверима пропала довга вивiска, яка сповiщала, що в цiй будiвлi приймае лiкар iз захворювань очей. Серце в Самсона стислося, i з пам’ятi виринув нiчний шепiт Федора: «Може, убити його?»

Страшнi передчуття, однак, не повернули Самсона назад, перемiг вiн iх i постукав у дверi ввiчливо, як годиться.

Лiтня прислуга лiкаря впустила вiзитера вiдразу. Вигляд у неi був поганенький, блiда обличчям, а навколо очей мала темнi кола, що свiдчили про безсоннi ночi.

– Ага, – зрадiв, побачивши Самсона, лiкар. – Не забули! Ну проходьте, проходьте! Тут поки що Тонечка прибирае.

Прислуга дiйсно почала пiдмiтати з пiдлоги розбите скло.