Самсон і Надія

Антон i Федiр, потупцювавши на мiсцi, повернулися в парадне. Самсон, провiвши iх поглядом, обернувся вслiд пiдводi, побачив, як застрибнув на неi чоловiк у куртцi. Може, з хвилину вiдчув вiн себе знову насильно позбавленим важливоi частини свого тiла, але потiм штовхнула його якась сила в спину й рушив вiн поспiшним кроком за пiдводою, покрокував, не дивлячись пiд ноги. А коли пiдводу швидше кiнь потягнув, то майже перейшов Самсон на бiг, аби не вiдстати та не втратити зоровий контакт iз батькiвським письмовим столом.

І здалося йому в цю мить, що бiжить вiн за труною свого батька, яку пiдвода на Щекавицьке кладовище везе.

Незабаром пiдвода бiля знайомоi цегляноi будiвлi зупинилася. Чоловiк у куртцi зайшов усередину, а вийшов уже не сам, а з трьома солдатами. Зняли вони стiл i, як лежав вiн угору нiжками, так i занесли вони його в примiщення. Вiзник зiскочив iз козел, заглянув у вiдчиненi дверi, крикнув щось про оплату за транспорт. Вийшов на його крик той самий чоловiк у куртцi, дав вiзниковi в руку папiрець розмiром з «керенку», але не грошi.

Той покрутив його перед очима, подивився запитливо на представника мiлiцейськоi установи, очима матюкнувсь i махнув рукою.

Провiвши порожню пiдводу поглядом, осмiлiв Самсон настiльки, що сам до порога установи пiдiйшов i всередину ступив.

– Куди? – суворо запитав червоноармiець, який стояв одразу за дверима, тримаючи правою рукою за ствол гвинтiвку, уперту прикладом у пiдлогу.

– Тут щойно мiй стiл занесли, – спробував пояснити Самсон.

 – А куди далi, я не побачив.

– Стiл туди занесли, – кивнув червоноармiець на дерев’янi сходи з красивими червоними поручнями.

– Можна? – запитав Самсон.

– Ага, – вiдповiв черговий червоноармiець, шанобливо глянувши на перебинтовану голову вiзитера.

Вiн вибiг по сходах i зiткнувся нагорi вiч-на-вiч iз чоловiком у старому зеленому френчi та в синiх формених штанях. І френч, i штани були вiд рiзних унiформ, тому скласти iх воедино в думках Самсону не вдалося, а пiд роздратованим утомленим поглядом цього чоловiка й поготiв часу на це не залишалося.

– Що вам тут? – запитав iз хрипотою чоловiк.

Коротко, але плутано пояснив йому Самсон мету вiзиту, а також на ходу пригадав отриману «вказiвку» про реквiзицiю зайвих меблiв, де докладно описувалося, що один письмовий стiл на сiм’ю не е зайвим, а також повiдомлялося, що в обмiн на вилученi меблi видавався документ.