Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати

Якось пiд час такого «санкцiонованого» навiдування ми принагiдно змогли побачити здалеку фiгуру мого батька, який, за попередньою телефонною домовленiстю, о певнiй годинi вилiз на дах будинку, в якому вiн випадково опинився на момент початку повстання (вiн був iнвалiдом, у нього не рухалася рука, тому в Армii Крайовiй вiн не служив). Вас дивуе, що пiд час Варшавського повстання можна було користуватися телефонами? Менi пригадуеться, що в першi кiлька днiв це було можливо.

У сценарii, дiя якого розгортаеться в польському маетку, оприявнюеться мотив культури, яка еднае людей навiть попри вiйну.

Культури, яка може й ошукувати: адже мiжнацiональний конфлiкт тягне за собою наслiдки у моральнiй сферi. Той, хто погодився бути окупантом, уже не може бути другом.

Грають: Майя Коморовська i Матье Кар’ер.

[? «Нiчнi шляхи»]

Нiч. Фрiдрiх (молодий офiцер вермахту) виходить надвiр – запалити останню перед сном цигарку. В освiтленому вiкнi флiгеля сидить Ельжбета (шляхтянка, спадкоемиця маетку) i грае на трохи розладнаному пiанiно.

Грае вона одну з прелюдiй Шопена – оту, що звуть «дощовою»: сумну, задумливу. Фрiдрiх пiдходить до вiкна. Ельжбета грае не дуже вправно – видно, що вона давно не сiдала за пiанiно. Грае з пам’ятi, на якiйсь музичнiй фразi запинаеться, шукаючи потрiбний акорд.

Фрiдрiх(упiвголоса): Здаеться, до-дiез.

Ельжбета здивовано зводить очi.

Фрiдрiх: Так менi пригадуеться (всмiхаеться). Колись я грав цю прелюдiю: там соль, а потiм до-дiез.

Ельжбета(холодно): Дякую.

Фрiдрiх (галантно): Чи можу я попросити дозволу послухати ще? (Вiн стоiть, спершись на пiдвiконня бiля частково прочиненого вiкна.)

Ельжбета: Дозволу? Авжеж, попросити ви можете, але навряд чи його дiстанете.

Фрiдрiх: То ви не зробите менi такоi ласки?

Ельжбета: Я? Але ж просити ви мусите не мене. Ви не впiзнали, що саме я грала?

Фрiдрiх: Це була одна з прелюдiй.

Ельжбета: Шопена. Ви мали б знати, що ваш земляк, генерал-губернатор Франк заборонив музику Шопена на територii Генеральноi губернii.

Не можна нi грати, нi слухати. Бути не може, щоб ви цього не знали.

Фрiдрiх(розгублено): Певна рiч, iдеться про публiчне виконання.

Ельжбета вибухае сардонiчним смiхом.

Ельжбета: Як же по-нiмецькому це звучить! Оця ваша заувага. Ви за освiтою юрист?

Фрiдрiх: Нi.

Ельжбета: Тодi ще гiрше. Очевидно, воно в вас у кровi, це особливе вiдчуття права, яке не заважае вам брати участь у крадiжцi наших коней.