Беззаперечна правда

Оскiльки я тепер перебував у виправнiй системi, влада вирiшила направити мене до спецiального виправного закладу. Вони збирали купу дiтей пригнiчених, ображених, поганих та психiчно хворих i кидали iх разом до закладу, де уряд платив людям, щоб вони дивились за нами. Усе це було дурною аферою. Мене нiколи не вистачало бiльше як на два днi. Я просто тiкав звiдти. Одного разу я був у дитячому будинку в Брентвудi на Лонг-Айлендi й зателефонував додому, поскаржитися мамi, що у мене там немае марiхуани, i вона змусила Роднi купити ii i привезти менi.

Вона завжди була посередником у цiй справi.

Врештi-решт мене направили до Маунт-Лоретто – виправний заклад на Стейтен-Айлендi, але мене вже нiщо не могло змiнити. Тепер я обчищав кишенi пасажирiв на паромi Стейтен-Айленда. Проте рiч у тiм, що ти нiколи не знаеш, до чиеi кишенi залiз. Інколи це може бути кишеня неправильного хлопця, якогось мерзенного шибздика, i вiн захоче повернути своi грошi.

Такий типчик просто починае бити всiх не розбираючи.

– Хто взяв моi чортовi грошi?! – заволав вiн.

Вiн став кидатися на всiх навколо, i всi, хто був на паромi, мали кинутися на цього навiженого. Його обiкрав мiй друг, i вiн штовхнув надрав йому дупу просто так, не знаючи, що той i е злочинцем. Вийшовши з човна, ми смiялися, бо грошi залишились у нас. Навiть мiй друг смiявся через сльози, не зважаючи на те, що йому все ще було боляче. Цей чоловiк точно викинув би нас за борт, якби лише дiзнався, хто усьому провиною.

Зараз менi страшно навiть подумати про те, яким життям я тодi жив. О Боже, вiн би просто вбив нас, вiн був просто диявольськи розлюченим.

На початку 1978 року мене випустили з колонii для неповнолiтнiх на Стейтен-Айлендi, i я повернувся до Браунсвiу. Я постiйно чув, що багато моiх друзiв були вбитi через такi безглуздi речi, як коштовностi або пара сотень доларiв. Я трохи хвилювався, але нiколи не переставав грабувати й красти.

Я спостерiгав за хлопцями, на яких колись рiвнявся, старшими хлопцями, «кар’ера» яких складалась у мене на очах – крiм зростання, я бачив i всi виямки на iхньому шляху. Наприклад, я бачив, як iх безжально били, тому що вони постiйно грабували людей. Але iх це однаково не зупиняло – кримiнал був у iхнiй кровi.

Наша округа ставала все бiльше i бiльше лиховiсною – мене ненавидiли тепер майже всi.