Беззаперечна правда

Того разу я йшов на один iз моiх урокiв, коли повз мене у холi пройшов той пацан. Вiн тримав себе так круто, наче був кiлером, а коли проходив повз мене, то, побачивши, що я тримаю в руках шапку, почав на ходу виривати ii в мене з рук. Я не знав, хто вiн, але вiн не поважав мене. Цiлих сорок п’ять хвилин наступного уроку я сидiв у класi й метикував, як я збираюсь убити того хлопця за те, що вiн смикав мою шапку. Коли заняття закiнчилось, я вийшов iз класу i побачив у дверях його з друзями.

«Оце вiн, той, кого ти шукаеш, Майку», – подумав я.

Я пiдiйшов до нього – вiн стояв заклавши руки в кишенi i дивився на мене так, наче йому не було жодних турбот у цiлому свiтi, наче я забув, що вiн смикав сорок п’ять хвилин назад мою шапку. Побачивши таке, я з усiею люттю накинувся на нього.

Вони надягли на мене наручники i направили до Елмвуда, який був закритою колонiею для невиправних дiтей. Елмвуд був моторошним. Там були великi крутi мужлани – службовцi. Щоразу, як менi доводилось там когось бачити, вони йшли в наручниках у супроводi двох тюремникiв.

У вихiднi всi дiти з Елмвуда, якi заробили хорошi оцiнки, виiжджали на кiлька годин, а потiм поверталися з набряклими носами, пощербленими зубами, розбитими ротами та забитими ребрами – усi вони були на взводi. Я думав собi, що то наслiдки побоiв вiд тюремникiв, адже тодi нiхто не розказував про такi випадки в Департаментi охорони здоров’я або соцiальнiй службi. Проте чим бiльше я розмовляв iз цими побитими хлопцями, тим бiльше розумiв, що вони щасливi.

«Да, чувак, так його! Ми його майже поклали!«– смiялись вони. Я поняття не мав, про що вони говорять, але потiм вони менi все розповiли. Вони боксували з мiстером Стюартом, одним iз вихователiв. Боббi Стюарт був мiцним iрландським хлопцем, вагою близько 170 фунтiв, колишнiм професiйним боксером. Вiн був чемпiоном краiни серед аматорiв. Коли я був у холi, працiвники колонii сказали менi, що тут е колишнiй боксер, який навчае дiтей боксу. Працiвники, якi розповiдали менi про нього, були дуже добрi до мене, i я хотiв зустрiтися з ним, тому що думав, що вiн теж буде добрим до мене.

Одного разу вночi я був у своiй кiмнатi, коли пролунав гучний, лячний гуркiт у дверi. Я вiдкрив iх i побачив мiстера Стюарта.

– Гей, придурок, я чув, що ти хочеш поговорити зi мною, – прогуркотiв вiн.

– Я хочу бути бiйцем, – сказав я.

– Як i всi iншi хлопцi. Але iм не вистачае внутрiшнього стрижня постiйно працювати, щоб бути бiйцем, – сказав вiн.