Відображення

Володимир Федорович посмiхався, намагаючись перевести розмову на марки, присвяченi Папанiнськiй експедицii, але Клару, як i Марiю, вiдволiкти вiд червоноi лiнii думок було неможливо.

– Володимире Федоровичу, ви тiльки послухайте, – говорила Клара, перебиваючи його i всiх на свiтi. – У них же борода однакова! Тобто бороди. І вуса, – ну все однакове, все! Ну скажiть, як таке може бути?

– Чому тебе так зацiкавили бороди? – посмiхнувся Володимир Федорович, весело поглядаючи на перехожих i пишаючись тим, що у нього така ерудована i уважна до дрiбниць донька.

– Доброго дня, Володю! Доброго дня, Кларочко! – пiдiйшов до них Зиновiй. – Про що це ви так натхненно розмовляете?

– Татку, ти не уявляеш, нашi царi – наш i англiйський – це, мабуть… це, мабуть, одна i та ж самiсiнька людина! – сповiстила Клара головну, фееричну новину.

Зиновiй поцiлував ii в обидвi щiчки з ямочками i потиснув руку Володимиру Федоровичу.

– Ну, що за дитина, – запалюючи цигарку з красивоi, чудернацькоi дерев’яноi коробочки, посмiхнувся Володимир Федорович.

– У них там, – додав Зиновiй, пригощаючись з красивоi коробочки Володимира Федоровича. – не цар, а зовсiм навiть король. Як вашi справи, Володю, що новенького?

– Ось iдемо до зоопарку, Зиновiю, – кивнув Володимир Федорович. – Марiя працюе, а я сьогоднi узяв вiдгул. Хотiли ще вчора сходити, але погода завадила.

– А я, – засмiявся Зиновiй, – погоду будь-яку люблю.

– Я з вами повнiстю згоден, Зиновiю, – кивнув Володимир Федорович. – Але все-таки до зоопарку краще по сухому йти, нiж по калюжах тьопати.

– Та воно-то так, – зiтхнув чи затягнувся тютюновим димом Зиновiй, Клара не зрозумiла. – Але ми ж з вами знаемо: настане час, коли не буде зовсiм нiякоi погоди.

Вiн знову засмiявся i додав:

– Так що, нехай вже буде яка завгодно!

Володимир Федорович знову кивнув. Зиновiй потиснув йому руку, поцiлував Клару.

– Татку, ну ти зрозумiй, – спробувала Клара чи то переконати його, чи то зрозумiти ii i не квапитись, – який же вiн король, якщо вилитий цар?

Зиновiй притиснув ii до себе i, пiдморгнувши Володимиру Федоровичу, вирiшив задачу по-соломонiвському:

– Будь-який король, зайчику, в душi – цар, а будь-який цар уявляе себе королем. А ось ти у нас краща будь-якоi царiвни i королiвни. Правда, Володю?

– Звичайно! – пiдтвердив Володимир Федорович.