Відображення

Влiтку, разом iз Грицьком, найкращим другом Самуiла, вони ходили на Луганку або моталися на велику. Гукали один одного з дому умовленим свистом – «чижиком-пижиком». Взагалi, свистiв Самуiл краще вiд усiх – i художньо, i «кiлечком», i двома пальцями, i трьома, i одним – мiзинцем.

Вони ганяли по вулицях, дворах, дорогах та узвозах, та так, що курки злiтали яструбами, конi гикали, замiсть iржання, iскри не тiльки летiли, а навiть клубилися, а перехожi сварилися якимись такими незрозумiлими та несправедливими словами, з яких «шпана» було найлiпшим.

Якось Гриць мчав, як завжди, холоднокровно, але на чкалiвськiй швидкостi наiхав раптом на якийсь камiнець i полетiв через кермо, а Самуiл злетiв з багажника i проорав носом мiж iстеричними гусьми та напiвживою вiд зайвоi ваги свинею. Було боляче i образливо, що ось вони поламали велика, а народовi, що запросто просував повз i витрiщався на них, усе те – «по цимбалах», але, зрештою, i це минуло, як будь-який бiль чи будь-яка образа, а от нiс потому так i залишився трохи кривуватим, хоча, по-правдi, те було не надто i помiтно.

Та непомiтно, чого там.

І ще здорово було, коли снiг валом валить, наче народ на футбол, а ти несешся, як навiжений, на лижах, i горлаеш «А-а-а-а!!!». Усе тобi усе дозволено, нiхто i слова не скаже.

Та i нiкому сказати, усi по домiвках сидять, крiм них iз Грицьком. А в такий вечiр удома сидiти – й не придумаеш, що може бути дурнiшим.

VIII

Володимир Федорович i Клара iшли до зоопарку.

Їх вела губернська Сумська вулиця – повз дитсадок i необ’емну площу Дзержинського, повз будiвлю вiйськовоi академii, що з погордою височiла над головами, повз яро-жовте сонце, що не встигло iще як слiд прокинутися i начебто намагалося злетiти над площею, повз Дiм проектiв, у якому працювала Марiя, повз похмуро-урочистий Держпром, повз Палац пiонерiв та пам’ятник Шевченку.

Володимир Федорович мiцно-премiцно тримав Кларину руку, бо якщо Клару не утримати, спробуй тодi услiдкуй за нею i наздожени.

На ньому був бiлий костюм та солом’яний капелюх. Вони йшли неквапно, i Клара розповiдала про сенсацiйне вiдкриття, яке вона зробила сьогоднi перед прогулянкою: про те, що росiйський цар Микола, якого Володимир Федорович називав «Нiколашкою», як двi краплi води схожий на британського короля – Едуарда чи Георга.

Та якi там двi краплi – справжнiсiнька одна-едина крапля, тiльки король – на поштовiй марцi, а цар – на монетi.