Відображення

А Володимир Федорович просто усмiхався, нiчого не кажучи, але думаючи собi, що iще невiдомо, кому i чому слiд було пишатися, i знову водив Клару усюди – в прекрасний парк Горького i безкраiй Лiсопарк, по вулицi Пушкiнськiй, яка з кожним роком втрачала свiй колишнiй гарт, по вулицi Басейнiй, що дзвякала трамвайними дзвiнками, по задумливiй вулицi Чернишевського.

VII

Роза була родом з мiстечка пiд Марiуполем, його – Марiуполь – потiм перейменували у Жданов. А Семен був з Латвii, з Лiбави, тож Самуiл знав кiлька фраз латвiйською мовою.

На лiбавському ринку завжди вiдповiдали, якщо хтось звертався на iдиш i тим бiльше латвiйською, тобто iдиш там дуже поважали. А якщо звертався росiйською, могли й не вiдповiсти.

Рiднi брати Семена одразу пiсля революцii переiхали до Уругваю, добре там влаштувалися, вiдкрили кожен свою справу. Один – Мойсей – на пару тижнiв вернувся був у Лiбаву, аби провiдати тещу, i тут почалася вiйна. Вiн там i загинув пiд Лiбавою, в ополченнi. Зате Абрам вiдкрив у Монтевiдео м’ясну лавку, поставив дiтей на ноги.

А потiм до влади прийшли фашисти, якi до бiзнесу i до евреiв ставилися не надто добре, якщо не сказати поганюче, тому довелося переiхати до Ізраiлю.

Нарекли Самуiла Самуiлом на честь дiдуся, маминого батька. Вдома його називали «Муля», але у дворi нiхто не смiявся, бо, по-перше, спробували би посмiятися, а по-друге, у дворi його називали як свого – Сенею або Сьомою. Та там усi й були своiми, чужих серед них не було, звiдки взятися чужим?

Самуiловi нiхто нiколи не допомагав, вiн любив справлятися з проблемами сам i постiйно вчився цьому, хоча виходило це у нього з перемiнним успiхом.

Дуже хотiлося стати лiкарем, але якi лiкарi, коли мiшки тягати нiкому? Цiкаво, якби не вiн, хто б iх i тягав?

У Ворошиловградi було здорово, навiть рiчка була, Луганка, щоправда, у нiй надто i не поплаваеш, але це все-таки краще, нiж коли взагалi немае рiчки. Ще у Ворошиловградi був будинок-музей Ворошилова, i про нього – про Ворошилова – iм i у школi багато розповiдали.

Загалом, у школi було цiкаво, i вчився вiн добре, майже краще вiд усiх, от тiльки iнодi, коли вивчали нудний матерiал, хотiлося взяти i загорлати, щоб усi аж оглухли, – «А-а-а-а!!!», i як йому вдавалося стриматися, мабуть, одному Боговi вiдомо.

У початкових класах, та i в п’ятому, вчителi, бувало, примушували замальовувати у пiдручниках портрети великих людей, це було цiкавенно – до шостого класу мало хто i залишився.