Відображення

ІІІ

До вiйни Клара разом iз Марiею Ісаакiвною та Володимиром Федоровичем жила в дуже привiлейованiй трикiмнатнiй квартирi, звичайно ж, iзольованiй, у, мабуть, найпрестижнiшому районi Харкова – Нагорному, на Пушкiнському в’iздi. Марiя Ісаакiвна працювала iнженером-будiвельником, керувала найважливiшими проектами i спроектувала величезнi електростанцii – на Севанi, на Балхашi, та що там, по всьому Союзу.

Народилася Марiя в Бiлорусii, в еврейському мiстечку Речиця, на Днiпрi.

Взагалi-то, вона була Мерi, а не Марiею, але Мерi може бути лише княжною, а яка там княжна iз Речицi? Їi тато, Ісаак, був найкращим меблярем у всiй губернii, а неня, Клара, вважалася неосвiченою i у неi було восьмеро дiтей.

Особливоi освiти вона дiйсно не мала, але й зовсiм неграмотною не була, просто коли ж вивчишся, якщо чоловiк з ранку до вечора у майстернi, а у неi вiсiм малят на руках?

Втiм знала вона бiльше багатьох «грамотних». До неi приходили за порадою зi всього мiстечка, як до Санчо Панси на островi, i поради вона завжди давала слушнi – жодного разу за все життя поганого не порадила.

З вiсьмох дiтей у неi було двi дiвчинки, Мерi i Хая, всi iншi – хлопчики, вони, коли виросли, стали соцiал-демократами i загинули – однi саме тому, iншi на вiйнi, – не саме тому, а просто загинули.

Один з братiв виявився математиком. Вiн довiв теорему, яку неможливо було довести, точнiше сказати, завдяки нелюбому багатьма духовi протирiччя, заперечив аксiому.

Тобто це була не аксiома, бо аксiому заперечити неможливо, але Арон не погоджувався з тим, що це – аксiома, i тому й заперечив ii. Петербурзька iмператорська академiя, яка вмiла цiнувати непересiчне, нагородила його срiбною медаллю, тiльки Ароновi довелося змiнити ненаукове iм’я Арон на бiльш прийнятне Аркадiй. А прiзвище – Крупецький – i так звучало майже як Обленський чи навiть – якщо абстрагуватися вiд неважливих дрiбниць – майже як якийсь-там Голiцинський.

Старшi у родинi були постiйно зайнятi, тож Мерi призвичаiлася всьому учитися самостiйно. Коли Мерi була маленькою, вона пiшла на Днiпро, що розлився аж до обрiю i тiльки недосвiдченому або надто романтично налаштованому споглядачевi може здатися дивним при тихiй погодi.

Насправдi ж, навiть бiля самiсiнького берега було повно ям та вирiв, не кажучи вже про середину, яку ледве й видко з висоти зросту чотирьохлiтньоi людини.