Відображення

Але Мерi нiхто не навчив тому, що мае бути страшно, та i взагалi нiхто ii нiчому, крiм читання та письма, не вчив, а на рiчцi ця наука не згодилася. І вона увiйшла у воду так само, як до татовоi майстернi роздивлятися нову шафу, або до матусиноi кухнi – понюхати i скуштувати кнедлах, латкес або фаршировану рибу. Як можна потонути вона також не знала, бо не знала, що можна втонути. Тому Мерi просто випливла i попливла, i iй це сподобалося. Потiм вона – також сама – навчилася перепливати Днiпро, гуляти по дивовижному протилежному берегу, що виявився зовсiм звичайним, i повертатися додому до обiду.

Клара пiшла натоптаним шляхом. Якось, коли вони гостювали у Речицi, вона також вирiшила сходити на Днiпро, подивитися що там до чого та скупатися. Їй було аж цiлих шiсть рокiв, але вона ще не знала, що для того, аби пливти, треба вмiти плавати, – просто взяла i втекла на Днiпро, тим бiльше, що до пляжу було рукою подати, навiть такою маленькою, як у неi.

Нiхто i не помiтив нiчого – ну, вийшла дитина за хвiртку, що тут такого, у Речицi? Нi погромiв уже, нi вiйни ще i вже, нi навiть банального грому з блискавкою. Клара бiгла собi, радiючи життю, як потiм зi школи додому, наспiвувала «Смiливо у бiй пiдемо» i з розбiгу влетiла у воду, що з берега здавалася безпечною, як свiжий суп у старенькiй, ще бабусинiй, мисцi. Це було дуже смiшно i весело, але дно раптом провалилося у бездонну пiдводну яму i потягло Клару за собою.

Кiлька разiв iй вдалося випiрнути, але щоразу те давалося все важче. Врештi сил виринати не лишилося, i вона вирiшила бiльше й не намагатися, адже все одно сенсу у тому не було нiякого. І тут я уявила собi, як засмутиться неня, коли дiзнаеться, що я втонула, i вирiшила заради неi ще раз випiрнути, в найостаннiший раз. Цiеi самоi митi ii помiтив моряк, молодий хлопець, котрий щойно спустився до Днiпра скупатися.

Не роздягаючись, вiн стрибнув у воду, витягнув смiливу дитину i вiднiс до Марii.

Неня усе-таки засмутилася, але якби я втонула, уявляю, як би вона тодi запечалилася! Значить, завжди треба намагатися випiрнути ще раз – а може, хтось якраз буде проходити повз i допоможе.

ІV

Мерi була прекрасною: з густим, звичайно ж, темним волоссям, величезними, аж трiшки бiльше, нiж треба, очима i зневажливою посмiшкою.