Історія русів. Український переклад

Отже, що ми тут бачимо? А те, що автор передмови нiбито не був автором самоi iсторii, а написав тiльки передмову до неi (хоча стилiстично i передмова, i сам твiр тотожнi i писанi однiею рукою). Г. Кониський передав Г. Политицi «лiтопис, або ж iсторiю цю», тобто вже готовий твiр, «запевняючи архiпастирськи, що вона ведена з давнiх лiт в кафедральному Могилянському монастирi тямучими людьми». Отже, лiтопис нiби складався в рiзночассi впродовж довгих рокiв. Проте «Історiя русiв» мае досить цiльне стилiстичне обличчя та й увiч написана була, принаймнi по вiйну Б.

Хмельницького, одним духом. А ось як подана джерельна база лiтопису: «Вiдомостi вiд мужiв Киiвськоi академii i рiзних найповажнiших малоросiйських монастирiв, а найбiльше вiд тих, де перебував ченцем Юрiй Хмельницький, колишнiй гетьман малоросiйський, що полишив у них чимало записок i паперiв батька свого i самi журнали достопам’ятностей i дiянь нацiональних». Пiсля того подаеться важлива фраза: «Та до всього вона (iсторiя тобто. – В. Ш.) знову ним переглянута i виправлена». Ми вже говорили про авторство Георгiя Кониського. Достовiрнiсть своеi iсторii автор свiдомо спирае на мiстифiкацii: «Історiя, що пройшла тiльки умiв видатних, здаеться, мае бути достовiрною». Оскiльки «стiлькох умiв», через якi пройшла iсторiя, як вже доведено, нiколи й не було, то легко назвати автора, виходячи iз сучасних понять, облудником. Aлe рiч у тому, що автор користувався певними джерелами, бувши сам цiлком переконаний у iхнiй правдивостi. А що то за джерела, спецiалiстовi не так важко виявити, Вони були зовсiм iншi, нiж названi автором. То був «Короткий опис Малоросii», що його видав у 1777 роцi В. Рубан; найцiкавiше, що його передав В. Рубану якраз Г. Кониський, проте зредагував його й доповнив не вiн, а О. Безбородько. Отже, маемо не так мiстифiкацiю, як своерiдну химерну, шифровану барокову гру. Автор залишився безiменним тому, що й джерела, якими вiн користувався, були анонiмнi. Крiм того, О. Безбородько, який зредагував «Короткого Малоросiйського лiтописа» (саме вiн лiг в основу «Історii русiв»), серед iсторикiв не вважався авторитетом, та й посилатися на нього не з руки, бо був дiючою значною персоною. Таким чином маемо своерiдне барокове творення фiктивного свiту на реальнiй основi, що зi звичайним облудництвом не мае нiчого спiльного: цi мiстифiкацii, до речi, цiлком подiбнi до Величкових. Отже, перед нами не iсторичний, науковий прийом, а риторичний, отже, цiлком лiтературний.