Історія русів. Український переклад

Знову-таки: чи свiдомо це чинилося, чи й автор помилявся несвiдомо? Очевидячки, i так, i так; можливо, запалював такими вiзiями самого себе, а отже, хотiв запалити i читача. Через це ми й називаемо «Історiю русiв» будительським полiтичним памфлетом. Сатирична iдкiсть, притаманна такому жанру, з’явиться потiм, у першiй же частинi наявнi якостi полемiчнi, адже не раз автор дискутуе iз тими чи iншими прийнятими думками й постулатами.

Головний герой твору – Богдан Хмельницький – вводиться у розповiдь пiсля Цецорськоi битви; ясна рiч, тут вiн – нащадок Венжика Хмельницького, «ранiше бувшого гетьмана малоросiйського».

Це не пiдтверджено iсторичними фактами (власне даних про те не маемо), але вельми заманливо для митця зв’язати цих однофамiльцiв, як i спалити у мiдяному бику разом iз Наливайком предка Мазепи (до речi, про Мазепу-наливайкiвця свiдчать i деякi джерела, але непевнi, як вважае М. Грушевський). Б. Хмельницький же нiбито родом iз старовинних бояр, з ранговоi малоросiйськоi шляхти, володар мiстечка Суботова i «за характером значив вельможу краю тутешнього» – повторимо, це тенденцiя першоi частини твору: наголошувати, що гетьмани козацькi були вельможi. Мати Хмельницького не хто-небудь, вона донька гетьмана Богдана, звалася Анастасiя, хрещений батько його – князь Сангушко. Пiдкреслюе автор i високу освiченiсть майбутнього провiдника Украiни: «Всi тодiшнi класи наук красних пройшов вiн пiд керiвництвом найлiпших вчителiв, щедротою придбаних. Природжена гострота i обдарованiсть виправдали турботи батькiвськi та вчительськi». Знав европейськi мови, латинську, грецьку, його шанувало римське духовенство та польськi вельможi, навiть король Сигизмунд вирiзняв. У свiтлi вищесказаного тенденцiя зрозумiла: лiтературний образ Б. Хмельницького твориться на ренесансних пiдставах титанiзму, що було властиво для героiчноi поезii: провiдник нацii не мiг бути простого чи дрiбно шляхетського роду.

Але це тiльки заспiв до розповiдi про Хмельницького. Описуе автор ще й козацькi повстання (також фантастично) перед Визвольною вiйною.

Про гетьманiв Тараса Трясила, Семена Перев’язку, Павлюгу (Павлюка), Стефана Остряницю (треба Якова), Карпа Пiвторакожуха, Максима Тулака, Івана Барабаша розказано коротко, проте безперервний ряд козацьких гетьманiв продовжуе витворюватися. І тiльки пiсля того починаеться мова про Визвольну вiйну, опис якоi займае головну частину твору. Як у С. Величка, оповiдь починаеться з легенд про Б.