Ліна Костенко

Вважаеться, що 37-й був роком арештiв, насправдi ж арешти почалися значно ранiше»[28 - Дзюба Іван, Костенко Лiна, Пахльовська Оксана. «Гармонiя крiзь тугу дисонансiв…». К.: Либiдь, 2016. С. 135.], – сумно резюмуе поетеса.

Через тринадцять мiсяцiв Василя вiдпустили. Вiн, уже мiчений владою, насилу змiг знайти роботу, а 1937 року через свою «неблагонадiйнiсть» знову ii втратив. Пiсля цього, на щастя, йому вдалось улаштуватися плановиком-економiстом в облнаросвiту, де його за любов до шахiв прозвали Ботвинником. Лiна згадувала, що в тi часи близьким приятелем батька був Олекса Повстенко (1902—1973), архiтектор, iсторик, мистецтвознавець.

Вiн приходив до них додому на Труханiв острiв грати в шахи.

Повстенко вiдомий тим, що 1941 року врятував вiд руйнування Софiю Киiвську. Коли радянськi мiнери приiхали, щоб закласти вибухiвку пiд святиню, вiн керував тодi цим об’ектом i сказав, що пiд храмом немае пiдвалiв. Часу було обмаль, i мiнери поiхали, не перевiривши його слова. 1944 року, пiд час вiдступу нiмцiв, Повстенко поiхав до Словаччини, потiм до Нiмеччини.

І 1949-го перебрався до США, де, до речi, брав участь у добудовi Капiтолiю. А також написав видатну книгу «Катедра св. Софii у Киевi».

1930 року побувати на допитах довелось i матерi, Зiнаiдi Юхимiвнi. Допитували ii за звичайною чекiстською методою. З яскраво палаючою лампою, спрямованою у вiчi… Не заарештували. Однак iз такими хвилюваннями мама вирiшила вiдправити Лiну вiд грiха подалi – до бабусi, у Ржищiв.

Мама Лiни, як i батько, теж була неординарною людиною, жiнкою, «зiтканою з поезii, з музики».

Вона закiнчила Ржищiвську гiмназiю. Збереглося фото з ii викладачами: елегантнi вчительки, чоловiки всi у краватках, деякi з метеликами. Розглядаючи його, Зiнаiда Юхимiвна плакала – бiльшiсть iз цих людей було репресовано.

Вони з батьком познайомились у Ржищевi, в аматорському театрi, де разом грали.

«Мама за природою своею була гуманiтарiем, любила лiтературу, мистецтво <…> Хотiла вступати на фiлологiчний. Але батько iй не порадив, сказав, щоб вибрала фах якийсь далекий вiд iдеологii, бо його рано чи пiзно посадять, а в неi дитина — то щоб могла вижити.

Так i вийшло. То мама пiшла на хiмiю, бо там уже вчився ii брат, згодом доктор хiмiчних наук, до вiйни жив i працював у Харковi. Надсилав мамi своi науковi працi, вона iх читала, вона добре знала хiмiю. Але любила лiтературу»[29 - Дзюба Іван, Костенко Лiна, Пахльовська Оксана. «Гармонiя крiзь тугу дисонансiв…». К.: Либiдь, 2016. С.