Ліна Костенко

130—131.].

Важлива деталь. Мама iнодi брала Лiну з собою до унiверситету. І та на все життя запам’ятала, що викладачi, професори говорили украiнською мовою. Так, у найтемнiшi сталiнськi часи – i украiнською. І нiкому це не видавалося дивним. Хоча вже в школi на Трухановому островi, де навчалася Лiна, ситуацiя була iншою. Вчителi говорили украiнською, дiти на уроцi – теж. Але на перервах учнi в основному «балакали» росiйською…

Труханiв острiв i… школа? Так. Нинiшнiй Труханiв (який у Киевi завжди на виду) настiльки не схожий на те, що було там до вiйни, що потрiбно зробити невеликий iсторичний екскурс.

У другiй половинi XIX столiття на вигiдно розташованому Трухановому островi з’явилися майстернi пароплавного магната Давида Марголiна. Люди, якi працювали на них, селилися поблизу. Будинки в основному були дерев’яними, i лише зрiдка – кам’яними. На найвищому пагорбi острова поставили церкву Святоi Єлизавети i училище, побудованi коштом освiченого промисловця. Із 1918 року почали облаштовувати пляжi за европейською модою, першими – кайзерiвськi солдати, що увiйшли до Киева за держави гетьмана Скоропадського.

Головна змiна, що принесла на Труханiв острiв радянська влада, – це занепад церкви (а потiм – ii розбiр на камiння) i реорганiзацiя училища в школу з гарним номером 100 (саме в неi пiде семирiчна Лiна). У другiй половинi 30-х острiв являв собою окреме автономне мiстечко навпроти великого Киева, що зовсiм недавно став столичним. Пiшохiдного моста не було, з Киевом острiв’ян з’еднував старий кораблик на ймення «Парубок» i власнi човни, якi були практично в кожнiй родинi.

Коли лiд був невеликим, його ламав невеликий криголам. А в надiйний льодостав на лiд кидали дошки i так ходили.

Пiд час повеней острiв заливало – часом пiд самi дахи (спецiальна червона позначка нагадувала про найсильнiшу повiнь 1931 року). Тому будинки ставилися на палях, щоб бути вищими. Так складався особливий мiський пейзаж двоповерховоi дерев’яноi днiпровськоi Венецii. У пору повенi сусiди з нижнiх поверхiв iз найцiннiшими речами тимчасово переселялися на верхнiй.

У «високу воду» до школи дiтей звозили човнами, часто кооперуючись. В умовах сезонних катаклiзмiв у жителiв селища вироблялося особливе «вiдчуття лiктя». Сьогоднi ти комусь допомiг, завтра – тобi допоможуть. При всьому тому i курортна складова з Труханового острова не зникала. У вихiдний день вiдпочити на тутешнiй пляж приiжджали i кияни. А у труханiвцiв вiн завжди був «пiд рукою».