Ліна Костенко

А парашути, як усiм вiдомо, бiлi! Тодi обiдрала непотрiбну чорну тканину i обшила каркас бiлим простирадлом. Тепер порядок. Забралася на горище i стрибнула вниз… Забилася, звичайно, сильно. Але не плакала. Адже бабуся вчила, що прийде дiд Ревило, сховае в торбу та понесе.

Так Лiна, бешкетниця i читачка, все росла, росла…

І на човнах, залитими кварталами,

коли ми поверталися зi школи,

дзвенiли смiхом, сонцем i гiтарами

балкончикiв причаленi гондоли.

І слухав мiсяць золотистим вухом

страшнi легенди про князiв i ханiв.

І пропливав старий рибалка Трухан.

Труханiв острiв… острiв Тугорханiв…[32 - Там само.]

(Так, згiдно з легендами, у острова була давня iсторiя. За однiею з версiй, назва його – вiд половецького хана Тугорхана (Тугоркана). Начебто тут наприкiнцi XI столiття була резиденцiя його дочки – дружини киiвського князя Святополка Ізяславича.)

Але це лiтнiй пейзаж острова. А ось вам зимовий:

Труханiв острiв. Крига, крига, крига.

Напровеснi дрейфуючий Днiпро.

Дитячий спорт – хто далi переплигне

по тих крижинах.

І нi думки про

якийсь там страх. Це нам було театром.

Який глядач, поглянувши, не зблiд?

Веселий час – мiж кригою i катером,

коли вже рушив непорушний лiд.

О небезпека, програна, як гами!

Чим не фiгурнi танцi на льоду?

І голос мами, тоскний голос мами.

І мiй дзвiнкий, розхристаний: – Та йду!..[33 - Лiна Костенко. Мадонна перехресть. – К., Либiдь, 2012.]

Дитячi iгри, вiдчайдушнi, безрозсуднi. Стрибки – страшнiшi, нiж iз парасолькою-парашутом.

Невiра в те, що в свiтi е смерть. А тим часом ii залiзне колесо знову наближалося до Днiпра.

Весна 1941 була прекрасною. На день народження Лiнi подарували гiтару, красиво зав’язану, як годиться, оксамитовим рожевим бантом. Вона так мрiяла навчитися грати на нiй (як там – «дзвенiли смiхом, сонцем i гiтарами»), i навiть починала вже щось бринькати. Лiто теж починалося чудово. Особливо 22 червня – якраз у мами день народження. Бабуся (вона теж переiхала до Киева, продавши хатку в Ржищевi) збиралася пекти традицiйний високий пирiг у «чудi»[34 - Як пояснюе далi Костенко, чудо – «це така висока кругла форма для тiста».

]. І раптом – новина про вiйну. Лiна принесла ii вiд сусiдiв, куди побiгла до подружки. Батько спочатку не повiрив, розсердився – думав, дурнi жарти. Взяв вiдро нiби по воду, пiшов до колонки, перевiрити ще раз. Повернувся похмурий. Усе правда – вiйна.

Вiйна – попелище для Попелюшки

Тiльки Лiна не злякалася.