Шмуель Йозеф Агнон

У заможнiй родинi нерiдко збиралися колеги глави сiм’i – купцi та друзi з мiсцевоi iнтелiгенцii [16, с. 294]. Спiлкування з гостями, як ми тепер сказали би, «креативними» особами, сприяло розвитковi дiтей, формуванню в них поваги до людей, умiнню розумiти iхнi характери, поведiнку, мову. У родинному колi Чачкес панували взаеморозумiння i любов батькiв до дiтей, повага до iхнiх iнтересiв i потреб, культ еврейських традицiй i книги. Турбота бiльшостi евреiв-батькiв про своiх дiтей не знае меж, i iхнi дiти без дiла час не марнують.

У методах i змiстi навчання й виховання майбутнього майстра слова переплелися корiння хасидизму – з боку батька, i захiдноi лiтератури, зокрема нiмецькоi та скандинавськоi, з боку матерi [15, с. 11].

Американський iмiджмейкер Дейл Карнегi закликав: створюйте людинi «лице» (образ), щоб вона жила у вiдповiдностi з ним. Так в освiченiй родинi Чачкес, як в iнших еврейських сiм’ях, прагнули (i прагнуть тепер) розвивати здiбностi й таланти дiтей, формувати розумнi та дiяльнi особистостi.

Тепла атмосфера в родинi, прилучення змалечку до книги зiграло свою позитивну роль. Ш. Й. Чачкес (Агнон) на текстах Святого Письма вчився складати слова, потiм за допомоги батька оволодiвав азами грамоти за Талмудом, почав читати коментарi до Тори (П’ятикнижжя, еврейське релiгiйне вчення), окремi тексти середньовiчних поетiв i оповiдачiв, пiд впливом матерi активно прилучився до читання нiмецькою мовою.

Орiентацiя галицьких евреiв на нiмецьку культуру е вiдомою.

Якщо врахувати близькiсть народноi еврейськоi мови iдиш i нiмецькоi, знання матiр’ю письменника цiеi мови, то логiчно, що вiн володiв i нiмецькою, поглибивши ii знання в Нiмеччинi. Характерно, що в родинi Чачкес мовою спiлкування був iдиш («маме-лошн» – материнська мова). І сказано в Талмудi: слова, що йдуть вiд серця, в серце й западають.

Першi кроки до освiти Шай Чачкес (Агнон) зробив у еврейськiй початковiй школi – хедер, а також бейтха-мiдрашi (дiм навчання та молитви, для спiльних занять дорослих i юних).

Мовою iврит хедер – кiмната, оскiльки школа зазвичай мiстилася в однiй-двох кiмнатах у хатi меламеда (вчителя еврейськоi грамоти) чи мiсцевого рабина. У Галичинi були й нечисленнi школи для дiвчаток – бейт Яаков. Навчання дiтей вирiзнялося жорсткою дисциплiною. Як писав iвритський поет Х. Н. Бялик, вчителi «вмiли лише бити, кожен по-своему» [16, с. 198]. В хедерi допускалося шмагання хлопчикiв канчиком – спецiальним маленьким батiжком.