Генератор вічного життя

– Ви не тут оселилися?

– Я зупинився у друга, з яким пару рокiв не бачився, – дещо пожалкував Тревор, який вже не бажав так швидко переривати розмову, але не мiг нiчого змiнити на сьогоднiшнiй вечiр.

– Тодi завтра ще поспiлкуемося, – попрощалася з ним психолог. Прийшовши до Валентина, Тревор всi вуха прожужжав йому про психолога, яка цiкавилася астрофiзикою.

– Чи не закохався ти в неi? – глузливо здивувався друг.

– Чому вiдразу «закохався»? Просто незвично, коли лiрики цiкавляться фiзикою! Адже така вiйна йшла у твого батька, коли вiн жив у СРСР?

– Так, начебто була у них така заморочка.

Краще розкажи менi про своi дослiдження.

– Про них я завтра для всiх доповiм. Ось i послухаеш. А чому я цiеi Елiею зацiкавився…

«Знову Елiя!» – подумки простогнав Валентин.

– … Тому, що вона говорила менi про речi, якi стали трапляться зi мною. Ти можеш менi пообiцяти, що не станеш смiятися, а спокiйно дослухати до кiнця? Друг серйозно кивнув.

– Все почалося зi снiв… То, менi наснилося, нiби я лечу, немов безтiлесний дух, над землею… І це було саме чудове почуття, яке я вiдчував у своему життi! То через кiлька днiв, прямо на роботi, я якимось внутрiшнiм (?) зором побачив дивну картину.

Немов я – який-небудь патрiарх, тому що на менi була стародавнiй одяг. Я стояв i дивився в небо. І був чимось дуже стурбований. Раптово на пiсок у моiх нiг впала страшна темна тiнь. Менi стало моторошно, але я знайшов в собi сили знову подивитися вгору. І побачив зорелiт, що стрiмко наближався, а потiм завис прямо передi мною…

– О, та ти фантастики надто перечитався!

– Ти ж обiцяв!

– Все, мовчу-мовчу! Розповiдай далi.

– Невiдома сила пiдхопила мене й понесла вгору. Я одночасно хотiв цього, i – боявся!..

– Ух ти! І що?

– Видiння припинилося.

– Ти думаеш, це було видiння?

– Я спочатку боявся, що це – галюцинацiя.

– Я читав десь, що абсолютно здорових психiчно зараз немае. Так що розслабся: ми всi трохи шизофренiки.

– Так i я – про те ж.

Прочитав все про шизофренiю i навiть пiшов до знайомого психiатра, i зробив всiлякi тести.

– Ну i?

– І виявилося, що з усiх можливих шизофренiкiв, я – самий нормальний!

– Цiкаво! Слухай, ти ж можеш писати фантастику i заробляти ще i на цьому!

– Мене фантастика турбуе лише в одному. У тому, що вся вона поступово збуваеться! – похмуро зауважив Данко.

– Ну-у, це була б випадкова омана сприйняття або не видiння. Чи не галюцинацiя, а… iлюзiя.