Книга Розчарування. 1977–1990

Це мiй чайник для заварювання зеленого чаю.

– У нас лише чорний чай, зеленого не тримаемо.

– Отож я й заварюю…

– Прибирай тепер за вами!

Зрозумiвши, що жiночку не переспорити, Леонiд розсудливо замовк. Тодi касирка спитала:

– Що моя дурепка вам тут наговорити встигла?

– То це?..

– Донька це моя, хто ж iще.

– А-а-а… Ну-у-у… – борттехнiк якось непевно знизав плечима.

– То що ж?..

– Та-а-а… Втiшала, що буде у мене новий заварювальний чайник i… – вiн трохи подумав, перш нiж уточнити: – І-i-i… нiбито й не зовсiм втiшала.

Верзла якiсь нiсенiтницi, не надто зрозумiлi, тому я…

– Що за нiсенiтницi?

Вiн знову знизав плечима.

– Ну, я ж iй задам! – касирка рiшучо пiдiбгала губи.

– Навiщо ви так?

– А щоб знала, як до вiдвiдувачiв чiплятися зi своiми вибриками!

– Вона говорила дивнi речi.

Жiночка змiряла Леонiда оцiнюючим поглядом, на пiвхвилини напружено замислилася й нарештi пояснила:

– Не звертайте уваги на мою дурепку, будь ласка.

Це все спадкове, через чоловiка мого, через Володю. Вiн циган, отож дочка надумала собi бозна-яких дурниць i тепер принагiдно вдае iз себе «справжню ворожку». До того ж ми з ним колись у театрi разом працювали, просто я кинула грати пiсля пологiв, тодi як мiй Володя…

– То вона циганка?! – не витримав борттехнiк.

– Лише наполовину. Але то все не варте уваги. Тi нiсенiтницi, що вона тут вам, мабуть, намолола, – плюньте й розiтрiть.

– Але ж ви навiть не знаете, про що вона говорила!.

.

– І знати не хочу! Бо все це глупство, виiденого яйця не варте.

Тут до iдальнi увiйшла прибиральниця зi шваброю, обмотаною драною ганчiркою, й заходилася згрiбати попiд стiну друзки чайника й розмоклi чаiнки. Леонiд сходив до каси, принiс до столика склянку ледь теплого чорного чаю. Потiм з меланхолiйним виглядом доiв суп, поганяв по тарiлцi величезний шматок пшоняноi кашi, подряпав виделкою кулiнарний шедевр, який в тутешнiй iдальнi називався «хлiбним» шнiцелем.

Нарештi, не вiдчувши жодного задоволення, випив залпом склянку чаю i попрямував до себе в номер.

Звiсно, вiн дуже засмутився через усю ту безглуздь, що сталася в iдальнi. Та особливо гiрко було йому отаке ставлення екiпажу. Власне, i справдi нема чого звертати увагу на всякi дурницi, почутi з вуст малолiтньоi дурепки, яка корчить iз себе «справжню ворожку» – ii мати мае рацiю. Однак все сталося через витiвку Марата, от що прикро!..