Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Сиди собi тут, у Житомирi…

– Але ж я тут не знаю нiкого, геть-чисто нiкого!..

– А то не наше дiло. Коротше, сиди тут i не смiй до Киева вертатися. А як вернешся i як ми побачимо, що ти знов додому прешся…

– Отож запам’ятай: руки-ноги тобi повириваемо, в сраку запхаемо i скажемо, що так i було, – резюмував «командир».

– А про квартиру вашу можеш забути, – додав «конвоiр».

– Це моя квартира, хлопцi! Це менi вiд лiкарнi дали…

– Була твоя, а стала нашоi сеструхи, а тому ти… – почав «командир».

Як раптом у нього над головою пролунало запитальне:

– А нумо, хто ви такi? Вашi документи!

Здорованi пiдвели очi й побачили перед собою двох мiлiцiонерiв. Втiм, це не справило на них найменшого враження. Просто «командир» знов витягнув з внутрiшньоi кишенi «аляски» солiдну червону «корочку» i знов-таки не розгортаючи ii, весело мовив:

– Привiт, хлопцi! Це наш пацiент, ми його мусимо доправити…

– Який такий пацiент? – здивувалися мiлiцiонери.

– Наш пацiент, психiатричний. Ось ледве виловили аж у Киевi.

– Втiк, собацюро! – пiдтримав його «конвоiр». – Отож i доводиться у п’ятницю ввечерi замiсть того, щоб вдома сидiти й пивасика перед телевiзором дудлити, в Зарiчани[8 - В с. Зарiчани (Житомирська обл.) по Бердичiвському шосе, № 3, знаходиться Житомирська обласна психiатрична лiкарня № 1.] до психушки пертися.

– Ми там працюемо, – кивнув «командир».

– М-м-м, он воно як… – тепер уже спiвчутливо промукав один з мiлiцiонерiв.

Але другий кивнув на закриту «корочку»:

– І все ж таки?..

– Хло-о-опцi-i-i… Та ви краще на його пачпорт погляньте, обрегочетесь! – ховаючи «корочку» у внутрiшню кишеню теплоi куртки, мовив «командир» i звернувся до Назара Амосовича: – Анумо ти, псих, покаж людям свiй пачпорт!

При цих словах губи Дунця розтягнулися у гордовитiй посмiшцi. Вiн запустив руку собi за пазуху, витягнув iз внутрiшньоi кишенi свого подертого пальтечка й передав мiлiцiонерам нiбито звичайного вигляду радянський паспорт – такий самий, як i у всiх.

Та розкривши документ, правоохоронцi мало не вронили його вiд несподiванки: адже на внутрiшнiй сторiнцi обкладинки, насамперед, кидався в очi надрукований на газетному паперi тризуб, грубо вирiзаний по контуру «геральдичного» щита i за допомогою силiкатного клею налiплений на сторiнку поверх напису «Паспорт гражданина СССР».