Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Ще парочка тризубiв була аналогiчним чином налiплена на деяких внутрiшнiх сторiнках (зокрема, на сторiнцi останньоi прописки), в iнших мiсцях абревiатура «СССР» була ретельно заштрихована червоною ручкою, а згори написано розмашисто: «Украiна».

– Це-е-е… Це що таке?!

Спантеличенi мiлiцiонери розгублено дивилися то на пiдло усмiхнених здорованiв, то на Дунця.

– Це я украiнiзував свiй паспорт! – гордовито випнувши груди, мовив Назар Амосович.

– Але ж це документ! Хiба ж можна?.. – дивувалися мiлiцiонери.

– Нехай усi бачать, що це паспорт УКРАЇНЦЯ!

Дунець спробував пiдвестися й виструнчитись, проте «командир» мовив до нього коротко й рiзко:

– Нумо сидiти, кому сказано!..

А потiм знов звернувся до правоохоронцiв:

– Отже, як бачите, це наш клiент, який повсякчасно збiгае з психушки, що в Зарiчанах.

– Ну, лади, переконали, – мовив один з мiлiцiонерiв, рiзко козирнув i резюмував: – Щасливоi дороги! Й дивiться, не загубiть свого клiента знов.

– Так, роботка у вас!.. Не позаздриш, – кивнув другий мiлiцiонер. Потiм озирнувся до вхiдних дверей i дав вiдмашку рукою. Хлопець з мiсткою сумкою на плечi, якого здорованi зiгнали з мiсця, з розчарованим виглядом вийшов на залiзничну платформу…

Бабин Яр, Киiв, 13 березня 1992 року

Їхня лабораторна кiмната розташовувалася на самому горищi одного з iнститутських корпусiв, отож коли протягом зими на вiдповiднiй дiлянцi даху накопичувалося забагато снiгу, який при потеплiннi починав танути, то озброений фанерною «двiрницькою» лопатою Спартак, разом з iншими лаборантами та iнженерами, лiз на горище розгрiбати замети.

Вперше це сталося 3 роки тому – на початку березня 1989 року, майже одразу ж потому, як вiн, нарештi вiдпрацювавши трирiчний термiн молодим спецiалiстом у Дослiдному конструкторсько-технологiчному бюро ІЕЗ iм. Патона, перейшов працювати у лабораторiю високотемпературного паяння № 32 того ж iнституту.