Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

А молодий чоловiк пiднявся на другий поверх в загальну кiмнату, одягнувся, пробурмотiв: «Я надовго, але ще повернуся», – й побiг коридором до виходу з корпусу. На ходу перевiрив, чи лежить в його кишенi мiшечок з попелом…

* * *

Колись давно, ще пiд час навчання у школi, спаливши зошит зi своiм дебютним НФ-оповiданням «Полiт в один кiнець», Спартак вiдтодi саме так вчиняв i з усiма iншими чернетками. По-перше, для молодого чоловiка була нестерпною сама лише думка про те, що написанi ним на паперi слова гнитимуть десь на звалищi, то нехай краще пiдуть попелом!.

. По-друге, це було дуже красиво, й вiд самого по собi процесу спалювання вiн отримував неабияке задоволення. А по-трете, прочитавши «Майстра i Маргариту», Спартак зрозумiв: рукописи таки справдi не горять, – але чернеток сказане не стосуеться! Можливо, його рукописи з часом опублiкують, але в чернетки, сповненi пошукiв i сумнiвiв, не мусить зазирати нiхто iнший…

Тим паче зараз йшлося не про якесь там НФ-оповiдання газетного формату i навiть не про повiсть, а про мiстичний роман «Апокалiпсис по-киiвськи» з його «Вектором киiвських катастроф ХХ столiття», з образами людей, загиблих жахливою смертю пiд час Голодомору, розстрiляних в Бабиному Яру, потоплих у селевому потоцi Куренiвськоi трагедii, вбитих «мирним атомом» в результатi аварii на ЧАЕС… Вiдновити по пам’ятi ТАКИЙ роман, вiд першого до останнього рядка просякнутий людським болем, горем i слiзьми – це була по-справжньому пекельна робота! Тим не менш, Спартак з нею успiшно впорався.

І коли його творiння було передруковано з чернеток набiло на друкарськiй машинцi iхньоi лабораторii (одну сторiнку вiн друкував зранку, ще до початку робочого дня, другу сторiнку – в обiд, третю – по закiнченнi роботи), молодий чоловiк чiтко зрозумiв: його «Апокалiпсис по-киiвськи» вийшов незвичайним в усiх вiдношеннях, отож i вчинити з чернетками роману вiн просто мусить не так, як з iншими.

Тим паче, наближалося 13 березня 1992 року – 31-шi роковини Куренiвськоi трагедii!..

Отож в минулi вихiднi вiн попервах вчинив, як i зазвичай: дiстався одним з «дарницьких» трамваiв до Пiшохiдного мосту, перейшов на Труханiв острiв, вiдшукав одне зi старих згарищ, на якому туристи в теплий сезон смажили шашлики, назбирав хмизу, очерету i сухоi трави, розвiв багаття i ретельно – аркуш за аркушем, зошит за зошитом спалив на ньому всi чернетки.