Книга Відлиги. 1954–1964

– Помовч, Назаре, коли старшi кажуть, май повагу!

– Та я маю i до вас, i до… до тiтки Капи також.

– Ну то й добре, що маеш. Отже, Капочко, ти менi хлопця з пантелику не збивай. Як ми всiею сiм’ею вирiшили, щоб на дохтура вiн вивчився – то нехай вчиться, як вирiшили. Бо якщо хлопцевi моему меншому не в медицину iти, то назад до Бакоти вертатися доведеться. А у нас там, Капочко… Знаеш, скiльки там у нас народу пiд час повоенного голоду повмирало?! Двi третини села, вважай – отак! Бо до вiйни був один розумний жид, Мошком звався, який в лиху годину своiм хлiбом жидiвським все село нагодував, а тепер добре, що моя Аглая раз на тиждень на колгоспних посадках, що на мiсцi старих монастирських фiльваркiв[9 - Фiльварок (фольварок, польськ.

folwark) – панський хутiр, багатогалузеве господарство, орiентоване на виробництво збiжжя на продаж (рiдше на тваринництво i сiльськогосподарськi промисли), на територiях зi складу колишньоi Речi Посполитоi аж до XIX ст. На Правобережнiй Украiнi i в Галичинi фiльварки зберiгалися подеколи до революцii 1917 року, а в Польщi – подеколи аж до Другоi свiтовоi вiйни. ], горох ночами обривала. Та ще й поталанило iй, що сторож не схопив, бо Палажку Гирлижиху за таке саме у степи казанстанськi… тьху ти – в казахстанськi… А-а-а, один хрiн десятку впаяли й нi на якi обставини не зглянулися!..

Батько лише рукою махнув розчаровано:

– Нам, Дунцям, дуже пощастило, що ми все це пережили. Що i я сам, i Гуля моя, й сини… Отож нехай Назарко на дохтура вчиться. А вiршi… А вiршiв у нього цiлих двi книжки та ще й грубий зошит цiлий, вiд руки списаний.

Одну книжечку вiршiв йому хтось там ще пiд час вiйни подарував, другу вiн зi служби армiйськоi привiз. А звiдки понавиписував те, що в зошитi – хтозна. Ну, нехай собi читае на дозвiллi, я не проти цього.

– Гаразд, – Капiтолiна вiдсторонилася вiд батька, потягнулася, доволi спритно скочила на ноги й мовила: – Ну що ж, Назаре, треба тебе десь на постiй поставити. І краще зробити це, доки не зовсiм пiзно. На сьогоднi я тебе добрим обiдом нагодувала, до ранку вистачить.

А завтра…

– А-а-а…

Молодий чоловiк знов зашарiвся, не наважуючись спитати про певнi речi.

– Як у свiй медiнститут поступиш, то там тебе в гуртожиток поселять. А поки що треба ж тобi десь жити? Треба. Отож! Ну, то зараз десь тебе прилаштуемо, – господиня кiмнати енергiйно кивнула, не моргнувши оком, а потiм додала замислено: – Звiсно, в серпнi було би краще. Я б тебе тут же, в своiй квартирi у сусiдiв прилаштувала.