Книга Відлиги. 1954–1964

Але щоб Аглаю мою заради неi кидати… Ти з глузду з’iхав чи що?! Я тут тiльки так… Поживу трохи, почекаю, доки ти в iнститут документи подаси, а потiм назад додому подамся. І буде у нас iз мамою твоею свое життя, а у тiтки Капи – свое. Ми ж iз нею фронт згадали? Згадали. Ну, то й буде з нас. А так кожен сам по собi. Я не потрiбен iй, вона не потрiбна менi. Ми дорослi люди. От i все.

Пiсля того Назар вже не чiплявся до батька з розпитуваннями. Хоча й думав про себе: «Нiчого, нiчого! От коли я одружуся, у мене все не так буде.

У мене все буде по-людськи, а батько… Хай живе, як знае. Все ж таки в одному вiн правий: ми всi – дорослi люди».

Зiйшли з трамваю пiд невеличким залiзничним мостиком на зупинцi, що називалася «Байкове кладовище». Цвинтар починався поруч – за залiзничним мостиком буквально через дорогу.

– Навiщо ми сюди приiхали? – здивовано спитав молодий чоловiк.

– Зараз побачиш, – вiдповiв батько.

На базарчику попiд червоним кладовищенським муром купили невеличкий букетик квiтiв.

Пiшли вгору. Амос час вiд часу звiрявся з планом, намальованим на клаптику паперу, очевидно, тiткою Капою. Коли лiворуч перед ними з’явилися ворота – зайшли туди. Поблукали трохи мiж могилами, а тодi…

– Ось тобi, синку, могила твоеi улюбленоi поетеси – Лесi Украiнки, вiршами якоi ти вчора розчулив не тiльки тiтку Капу, але й мене також. Оце i е той сюрприз, який я тобi обiцяв. Тепер можеш покласти квiти.

Якщо навiть батькiв голос трохи тремтiв вiд хвилювання, то що можна сказати про бiдолашного молодого чоловiка?! Та Назар просто онiмiв вiд несподiванки!!! Тим паче, що поруч з Лесею Украiнкою були похованi ii найрiднiшi люди: брат Михайло, батько Петро Антонович Косач i матiр Ольга Петрiвна Косач, бiльш вiдома пiд лiтературним псевдонiмом «Олена Пчiлка».

Звiсно, трясучись у розжареному липневим сонцем трамваi № 9, молодий чоловiк навiть уявити не мiг, що на нього чекатиме отаке щастя!..

Дитячий будинок, Бiлки, Борова Мотовилiвка, Киiвщина, початок серпня 1954 року

Дуже сумно, що лiто з його останнiми теплими днинами добiгало кiнця.

Нiбито нещодавно почалося, та не встигли озирнутись, як на пiдходi вже осiнь з новим навчальним роком.

У Мотовилiвському дитбудинку почалася велика перебудова, бо несподiвано для всiх, замiсть довгоочiкуваних бюджетних асигнувань i затверджених навчальних планiв, Мiносвiти надiслало стандартну вiдписку щодо дефiциту коштiв у всiй краiнi.