Книга Відлиги. 1954–1964

Нiбито все з нею було гаразд… тiльки зблiдла, немов смерть, губи сизi, руки дрiбно-дрiбно трусилися й очi якiсь порожнi та вицвiлi. Одне слово, чужими стали не тiльки маминi очi, але й уся вона вiд макiвки до п’ят.

– Мамо, що?..

Проте лiтня жiнка не могла вимовити анi слова. Мовчки прошкандибавши до лiжка, впала на нього як була – в одязi та взуттi, – й беззвучно розплакалася. Нiна розула матiр, допомогла iй влягтися якомога зручнiше, прикрила ноги старенькою драною ковдрою. Зрозумiло, на роботу не пiшла, просидiла бiля материного лiжка, аж доки бiдолашна не виспалася як слiд.

Як з’ясувалося, iхня красунечка Вiра, яку жалiли всiм миром i за долю якоi стiльки переживали всi сусiди, виявилася (лячно навiть уявити подiбне!) пiдлою зрадницею Радянськоi Батькiвщини. Так-так, Вiра Панасiвна Федяк тепер оголошена у всесоюзний розшук як Вiра Свитка – зв’язкова кровожерливих недолюдкiв-бандерiвцiв, пiдлих фашистських наймитiв i посiпак самого Адольфа Гiтлера, скаженого нiмецького фюрера!!! У зв’язку iз цим у слiдчих Мiнiстерства держбезпеки…

Так-так, МДБ – все ж таки це був уже 1947 рiк!.

Отже, через усе це слiдчi Мiнiстерства держбезпеки переймалися довгою низкою нагальних запитань:

Якою мiрою громадянка Федяк Вiра Панасiвна захоплювалася всiм украiнським ще в шкiльнi роки?

Хто ще з ii знайомих виявляв аналогiчнi схильностi?

Чи не вона сприяла фашистським окупантам у вбивствi ветерана Фiнськоi вiйни, iнвалiда Каснерика Валерiя Антоновича, в якого, згiдно з непевними чутками, була колись закохана, а потiм навпаки розчарувалася в ньому?

З яких мiркувань громадянка Федяк Вiра Панасiвна лишилася в окупацii? Чи не було це зроблено за завданням таемноi органiзацii ОУН мiста Киева?

Вiдповiдно, з яких мiркувань громадянка Федяк Вiра Панасiвна поiхала до Нiмеччини нiбито на примусовi роботи: через розпорядження, що надiйшло з фашистськоi бiржi, – чи все ж за таемним завданням бандерiвського, мельникiвського або навiть бульбiвського нацiоналiстичного пiдпiлля?.

І таке iнше в тому ж родi.

Попервах Нiна просто не повiрила в усе це. Гадала, що це якась жахлива помилка, прикре непорозумiння… Аж доки наступного вечора «воронок» не примчав тепер уже за нею! І всi тi ж самi запитання (а також багато-багато iнших) слiдчий не поставив тепер уже iй самiй.