Книга Відлиги. 1954–1964

– Можете хоч у тюрму за грати запроторити, хоч в колонiю вiдправити, хоч розстрiляти, хоч повiсити. Менi вже все це остогидло.

– Яка ж ви, одначе! – пхикнув дiльничний iнспектор у кулак, притиснутий до губ. – Ну, припустiмо, я вашу долю вирiшити не можу, тiльки суд… Але у мене е альтернативна пропозицiя. Чи знаете ви, що в райцентрi Черкаськоi областi – в древньому мiстi Каневi – на Днiпровських схилах е не тiльки могила вiдомого…

– Не згадуйте про Шевченка!!! – вiдчайдушно скрикнула нещасна, яку аж перекосило вiд згадки про перекручену цитату з «Гайдамакiв».

– Шевченко там теж похований, але не тiльки вiн, – спокiйно продовжив дiльничний. – Зокрема, я мав на увазi могилу радянського дитячого письменника Аркадiя Петровича Гайдара. Є там i бiблiотека його iменi, створена зусиллями пiонерiв усього Радянського Союзу. В цей заклад конче потрiбна бiблiотекарка. Отже, якщо згоднi промiняти Киiв на Канiв… Це добрий вихiд, повiрте менi! Щоб до вас не виникало зайвих запитань, запис про ваше звiльнення за прогул ми лiквiдуемо.

– Яким чином?!

– Закреслимо, громадянко Федяк, вiзьмемо й закреслимо. Отже, якщо ви згоднi на такий варiант…

Чи була вона згодна?! Та звiсно ж!!! Якби iх не роздiляв широкий канцелярський стiл, Нiна негайно кинулася б на шию молоденькому лейтенантовi. Щоправда, вiн трохи охолодив радiсть несподiвано прощеноi сестри «ворогинi Краiни Рад». Мовляв, пропозицiя зроблена не зовсiм вiд нього, хоч вiн i уповноважений зробити таку пропозицiю… Хто саме уповноважив, громадянка Нiна Панасiвна Федяк дiзнаеться неодмiнно й дуже скоро, буквально невдовзi.

* * *

З цим вона i приiхала до Канева. Однак директорка бiблiотеки Елла Никанорiвна Дзюбан здогадалася, що нову спiвробiтницю прислали аж iз самого Киева не просто так. Що ж вiдповiсти на ii запитання?..

Звiсно, до такоi ситуацii треба було пiдготуватися заздалегiдь. Нiнi у загальних рисах пояснили, як вiдповiдати на подiбнi закиди. Проте в останню мить усi iнструкцii раптом забулися, немов випарувалися.

Санаторiй «Рай-Оленiвка», Харкiвщина, квiтень 1955 року

– Ну, Володю… ти таки справдi в усьому мав рацiю, описуючи тутешнi мiсця. Це i справдi рай земний, яким його тiльки можна уявити.

– Марiйко! Те, що я достовiрно описав тобi санаторiй… Ну, а що ж ти хотiла?! Усе ж таки це робив не пересiчний обиватель, а досвiдчений поет.