Книга Відлиги. 1954–1964

Багряний Янгол наздогнав його, лише коли молодик зупинився в яскраво-смарагдовiй сфiрi Нецах[7 - Перемога.]. Себто, як зупинився… Прилип на малахiтовiй стелi – якщо тiльки можна було в цьому свiтi вести мову про «верх» i «низ».

– Чотириста п’ятдесят! Вiтаю з досягненням.

Розпластавши ошатнi, з полум’янистими кантиками багрянi крила по шовковисто-трав’янистiй хмарнiй поверхнi, посланець прилаштувався «валетом» поруч iз молодиком.

– Чотириста п’ятдесят земних дiб… Пхе! Бувало й бiльше – наприклад, цiлих чотириста сiмдесят п’ять.

– А чотириста двадцять п’ять?..

– Так, одного разу.

– Ну, тодi у тебе нормальна статистика, в якiй чотириста п’ятдесят – це твоя особиста золота серединка.

– Золота… як i все в сфiрi Даат, – зiтхнув молодик.

– А чому невесело? – спробував пiдбадьорити Багряний Янгол.

– Сам знаеш, чому. Бо чотириста з плюсом – це рiвень Розуму. А я хочу дотягнути рiвня Любовi.

– Ага-а-а! А вселенська Любов – це п’ятсот дiб бiгу «лезом Оккама»…

– Так, Любов – це п’ятсот.

– Ну, отож у теперiшньому втiленнi випаде тобi шалене кохання! Поеднаеш серце з призначеною тобi – досягнеш рiвня вселенськоi Любовi.

– З коханою разом? – Молодик недовiрливо скосив очi на Багряного Янгола… i мимоволi розсмiявся пiд його хитрим поглядом, вiдповiдаючи: – Знаемо ми цi вашi земнi шлюби. За попередньою змовою й рiшенням батькiв нареченого та нареченоi, пiд суворим наглядом iерея, мулли чи рабина… чи шамана… чи кого там ще!.. Знаемо цю «любов», коли все регламентовано, все вивiрено, все… І все не тобою! Тьху!!! Не Любов це, а суцiльна мука.

– Мiж iншим, доки ти тут «лезом Оккама» бiгав-ковзав, там, у земному свiтi, багато чого змiнилося. Нинi там настала точнiсiнько середина двадцятого столiття, доки дiйде до твого втiлення, ще з десяток рокiв мине.

– І що з того?..

– А ти подивись, подивись сам.

З янгольськоi десницi злетiла червонувато-рожева кулька, пiдпливла до молодика, безшумно вибухнула перед самiсiньким його обличчям i повiльно розпливлася рубiновим маревом.

– Гм-гм-м-м… Отакоi! Отже, все якраз навпаки?

– Сам бачиш, нинiшне столiття поставило все з нiг на голову.

– Загальну зневiру менi доведеться компенсувати вiрою у власну мiсiю, якiй нема звiдки взятися?! Ого…

– В такiй халепi ти ще не бував, хiба нi?

– Нi, ще не бував. Справдi дуже цiкаво!

– А це ж i е збалансованiсть.