Книга Відлиги. 1954–1964

От подумай тiльки: у тебе чотириста п’ятдесят, чисте земне кохання додасть iще пiвсотнi – ото й досягнеш у пiдсумку саме п’ятисот. А це вже не Розум – це та сама вселенська Любов. А далi за нею буде Радiсть, потiм Гармонiя i нарештi Просвiтлення… Тепер уторопав, що у тебе попереду? – посмiхнувся Багряний Янгол.

– Нi, тут явно ховаеться пiдступ, – вперто мотнув головою молодик.

– Чому ти так вирiшив?

– Якби треба було зупиняти катастрофу, я б зрозумiв, а так…

– Вибач, я не врахував, що ти все ще на рiвнi Розуму.

Хочеш вiдчути вселенську Любов? Нумо мерщiй за мною!!!

Вiд потужного помаху багряних, з полум’янистими кантиками крил повiтрям покотилися сапфiровi хвилi, однак нi Янгола, анi молодика в сфiрi Нецах уже не було. Обидва провалилися в мертвотно-чорний морок пекла.

Берег Озера Непролитих Слiз. Поза простором i часом

– Вона… важка, немов свинець! Нi-нi… швидше, немов ртуть. Тiльки ртуть не срiбляста, а попелясто-чорна. І ще обпiкае льодовим холодом.

Молодик нахилив руку.

Важкi краплi скотилися пальцями, упали на поверхню озера, схожу на полiровану базальтову плиту. Вiд цього по чорнiй рiдинi пiшли на всi боки рiвнi концентричнi кола… І знов все виглядае мертвим! Вiчно мертвим. Вiчно!..

– Озеро Непролитих Слiз. Звiдки така дивна назва?

– Нiхто вже не пам’ятае точно, – Багряний Янгол спочатку трохи розправив, потiм якнайзручнiше склав на спинi розлогi крила, що в одвiчному пекельному мороку здавалися брудно-брунатними. – Мене ж особисто влаштовуе наступне пояснення.

Коли людина плаче, то вiдчувае полегшення. Отже, пролитi сльози полегшують ii стан. Натомiсть сльози невиплаканi – це од-вiчний невблаганний бiль. Тому цi сльози важкi, немов свинець чи чорна ртуть. І пекучо-льодянi. Сподiваюсь, ти мене зрозумiв.

– Таким чином, цi негiдники хочуть…

– Так, вони прагнуть, аби живi забули про все це. Отож саме забуття i е причиною катастроф, якi триватимуть одна за одною, доки хтось не розiрве цей ланцюжок. Тодi сльози проллються i настане полегшення.

– І це маю зробити я?

– І це зробиш ти. Вже не з мiркувань Розуму – з Любовi до людей!.. Чи з’являеться у тебе передчуття Любовi тепер, у цьому пекельному мiсцi?..

– Стривай… Наскiльки менi вiдомо, у Вирii бiля Сущого вiдпочивають улюбленi Його пророки – Кобзар i Каменяр. Чому я, чому не вони?

– Сущому виднiше. Вiн стверджуе, що час пророкiв ще не настав, що дорогу для них хтось мае проторувати, пiдготувати.