Прапороносці

Я мушу виховати ii так, щоб у всяких обставинах мiг цiлком покластись на неi i вiрити iй, як собi.

Сьогоднi в ротi бурхливий день. Парторг батальйону принiс, екстрений випуск листiвок про подвиг Самiйла Полiщука, який у бою пiд Яссами знищив власноручно шiсть ворожих танкiв. По телеграфу прийнято з Москви Указ уряду про присвоення Полiщуковi звання Героя Радянського Союзу. Слава про невiдомого досi нiкому рядового бiйця стрiлецькоi роти за кiлька днiв облетiла весь 2-й Украiнський фронт.

У пiдроздiлi Брянського на цю подiю вiдгукнулися особливо жваво: Полiщук був земляком багатьох бiйцiв роти.

Це був не якийсь казковий, маловiрогiдний богатир, а близька iхньому розумiнню людина, звичайний вiнницький колгоспник-тракторист, що прийшов на фронт, як i багато бiйцiв роти Брянського, з останнiм поповненням. Ще недавно Полiщуковi, як i iм, жiнка, мабуть, приносила в запасний полк пироги й самогон у простiй селянськiй торбi.

Командир третьоi обслуги Денис Блаженко, високий кряжистий мовчун, з завжди насупленими чорними бровами, заявив раптом, що вiн знае Полiщука особисто, бо ще задовго до вiйни вчився разом з ним на курсах трактористiв у Ямполi.

Це ще збiльшило загальне збудження.

– Який же вiн собою? Силач? Борець? Шибайголова?

– Звичайнiсiнький собi чоловiк, – вiдповiдав Блаженко, хмурячись, – такий, як би й я. Сумирний був i не забiяка.

– Справа ж не в тому, силач вiн там чи нi, – терпляче пояснював Брянський змiст подвигу. – Головне, що вiн не розгубився в рiшучу хвилину.

Часи танкобоязнi, видно, таки справдi минули. В чому тут рiч? Все дуже просто, товаришi: танки йдуть, а Полiщук чекае. Танки його не бачать, а вiн iх бачить. Вони зверху, а вiн у траншеi. В таких умовах людина далеко сильнiша за танк! Тiльки не розгубися: бий i пали!

І вже бiйцям уявлялися спаленi сонцем солонцюватi поля пiд Яссами, гарячi задушливi траншеi в повний профiль i ворожi гуркотливi танки, що сунуться на них, як слiпi, незграбнi потвори. Ревуть, насуваються все ближче, пашать пекельним смородом газiв… А вiнницький тракторист стоiть по плечi в сухiй, надiйнiй землi i, затиснувши пляшку КС у руцi, чекае, чекае… Чекае, бо не хоче, щоб цi слiпi потвори перейшли через нього i знову поповзли з пекельним гаркотом на Украiну, сiючи всюди горе i смерть.

Бий i пали!

Бiйцi думають.

– Кожен з вас теж це мiг би, – каже Брянський. – Хiба нi?

– Я змiг би, – сердито буркае Блаженко, блимаючи на Брянського своiми яструбиними очима.