Халепи, що визначили долю народів

Зрештою, на боцi реформатора була пiдтримка народних зборiв, якi й пiдштовхували його до демократичних перетворень. Консерватора Ісагора натомiсть пiдтримувала не лише афiнська аристократiя, а й Спарта – найбiльша вiйськова потуга тодiшньоi Грецii.

Власне, саме для того, щоб звiльнитися вiд задушливоi спартанськоi гегемонii, Клiсфен i вдався до несподiваного кроку – вiдрядив афiнське посольство до персiв. Не до столицi величезноi iмперii, звiсток з якоi можна було й не дочекатися, а до найближчого перського намiсника, або ж сатрапа, яким був правитель Лiдii, молодший брат царя Дарiя Великого Артаферн.

Столицею його сатрапii були Сарди.

Якщо вiрити тому ж Геродоту, Артаферн у той час навiть не здогадувався про iснування Афiн, тож iз неабияким подивом i щирою цiкавiстю запитав: чого хочуть вiд нього прибульцi з цього мiста. А коли почув, що афiняни хочуть отримати допомогу, сформулював принцип (або ж, як це модно казати сьогоднi, формулу), який насправдi був основою всiеi полiтики Ахеменiдськоi держави – перський цар допомагае тiльки тим, хто визнае його владу.

Помилкою Клiсфена була ж сама iдея надiслати посольство. Якби перси й надали допомогу – фiнансову, а тим бiльше вiйськову, вiн навряд чи отримав би ii вчасно. Навiть iз грошима посланцi не могли б повернутися швидко, а щоб зiбрати вiйсько – знадобилося б кiлька рокiв. Натомiсть спартанцям для проведення каральноi експедицii вистачило б i кiлькох мiсяцiв – iхнiй цар Клеомен напередоднi переконливо продемонстрував це на прикладi Аргоса.

Аргiв’яни вiд влаштованого ним погрому вiдходили ще кiлька десятирiч. Утiм, i особливого бажання вiдсилати воякiв у невiдомi краi з мало зрозумiлою метою анi в Артаферна, анi в Дарiя не було.

Афiняни передають «землю i воду» персам

Проте афiнське посольство примудрилося припуститися ще однiеi, набагато важчоi помилки. Воно не лише погодилося iз самою «формулою Артаферна», а й взяло на себе смiливiсть вiд iменi всiх спiвгромадян визнати перську владу – за тодiшнiм дипломатичним протоколом надало сатрапу «землю й воду».

Чи було це «самодiяльнiстю» посланцiв? Навряд чи. Можливiсть такого кроку не могла не бути узгоджена з Клiсфеном, бо iнакше навiщо вiн взагалi вiдсилав посольство до Сард? Та й пiсля повернення до Афiн дипломати, як нам вiдомо, не були покаранi (Геродот каже тiльки про «суворi звинувачення», але навiть не уточнюе, коли саме вони були висунутi). Тобто про самоуправство не йшлося. Що б потiм не казав сам Клiсфен.