Халепи, що визначили долю народів

А ось iз народними зборами – вищою владою Афiн – пiдкорення царевi «батько демократii» найшвидше не узгодив. Хоча рiшення вiдiслати мiсiю громадяни ухвалювали загальним голосуванням. Бiльше з тим, про своi iнструкцii Клiсфен не поставив народнi збори до вiдома навiть пiсля того, як посольство вирушило до Лiдii. Зрештою, вiн мiг усвiдомлювати, що навряд чи отримав би на це «добро». А зi зв’язаними руками мiсiя втрачала б будь-який сенс. Показово, що й пiсля того, як стало вiдомо про визнання перськоi влади посланцями, виносити рiшення на «ратифiкацiю» Клiсфен не став – вочевидь розумiючи, яким буде результат.

Ефект вiд новини iз Сард був справдi вибуховим. Джерела пiсля цього про Клiсфена взагалi не згадують. Тож найшвидше знеславлений реформатор сам пiшов iз державних посад i з полiтики взагалi. На вiдмiну вiд наступних поколiнь, для сучасникiв зрада афiнськоi незалежностi переважувала всi заслуги Клiсфена в державному будiвництвi. Можливо, дiйшло б i до остракiзму – i в цьому була б своерiдна iронiя долi, бо реформатор мiг стати першою жертвою запровадженоi ним процедури.

Але, схоже, у цьому вже не було потреби.

Завершення кар’ери Клiсфена було тiльки першим i далеко не головним наслiдком його помилки. У Сардах тепер розглядали афiнян як своiх пiдданих, тож навiть якби народнi збори розiрвали договiр i покарали посланцiв, це аж нiяк не змiнювало iхнiй залежний статус в очах персiв. Вони б i надалi були пiдданими, хiба що бунтiвливими й здатними порушувати клятви вiрностi.

А вiдтак просто напрошувалися на «карально-виховнi» заходи, що повернули б iх до тями.

Спочатку Афiни й не намагалися «демонструвати характер». Аж доки до двору Артеферна не прибув колишнiй афiнський тиран Гiппiй. І не почав вмовляти сатрапа повернути йому владу над мiстом – як це перси зробили з тиранами ближчих до них анатолiйських мiст. Артаферн не бачив у цьому нiчого поганого, зрештою, будь-якому керiвниковi легше мати справу з одним «вiдповiдальним» за збирання податкiв i впорядкування внутрiшнього життя мiста, нiж iз погано керованими народними зборами.

Тому погодився допомогти Гiппiю. І коли до Сард вкотре прибуло посольство з Афiни, посланцям було чiтко вказано на iхне мiсце – слухатися наказiв i визнавати владу того, кому довiряе сатрап.

Тiльки пiсля цього, схоже, афiняни зрозумiли, куди потрапили зi своею «землею й водою».

Народнi збори обурено вiдкинули вимогу сатрапа й вiдмовилися повертати владу тирану.