Халепи, що визначили долю народів

А ще – змусили родичiв Клiсфена (цiкаво, що не його самого, втiм, можливо, Клiсфена на той час уже не було серед живих) з роду Алкмеонiдiв полишити Афiни. Для персiв це було рiвнозначним бунту. І якщо вони не вiдреагували на нього негайно, то тiльки тому, що тогочаснi комунiкацii взагалi були неквапливими, а в Артаферна була ще й купа iнших турбот окрiм покарання норовливих афiнян.

Варто нагадати, що вся ця дипломатична гра вiдбувалася напередоднi Іонiйського повстання, коли проти перськоi влади пiднялися грецькi мiста Анатолii на чолi з Мiлетом.

Геродот, мiж iншим, попри весь свiй еллiнський патрiотизм, уважае цей виступ вiдвертою авантюрою, спровокованою особистими амбiцiями мiлетського тирана Аристагора. Як iнакше можна розцiнити дii повстанцiв, якi не просто скинули перську владу, а ще й атакували та спалили Сарди?! «Не перси першими напали на грекiв, а греки на персiв», – визнае Геродот.

Проте, якщо Аристагор просто «бив першим», то що в такому разi казати про Клiсфена, який, за цiею ж логiкою, мало не за руку привiв чужинцiв до Грецii? Цiкаво, що коли ватажок повстанцiв особисто прибув до Афiн iз проханням про пiдтримку, на засiданнi народних зборiв спалахнула гаряча дискусiя.

Деякi з ораторiв нагадували, що мiсто все ще пов’язане угодою з персами й, попри свою незгоду приймати Гiппiя, мае виконувати укладений договiр. Проте бiльшiсть громадян, яка ще недавно сама вiдсилала посольство до Сард, погодилася стати на бiк одноплемiнникiв i вiдрядити до Іонii 20 кораблiв.

Ця кiлькiсть не е малою, як iнодi вважають.

Насправдi це був майже весь тогочасний афiнський вiйськовий флот. Афiни все ще були переважно суходiльною державою. Це був вiдкритий розрив.

Іонii, до речi, афiнськi кораблi не допомогли. Повстання було жорстоко придушене, мiста, що чинили найзапеклiший спротив, були зруйнованi, а iхнiх мешканцiв продали в рабство. І тiльки дипломатичний хист фiлософа Гекатея (все ж такi були серед грекiв вправнi дипломати), який особисто вiв перемовини з Артаферном, дозволив пом’якшити покарання i з часом навiть вiдбудувати зруйноване – але за умови беззастережного визнання сумнозвiсноi «формули», тобто цiлковитого пiдкорення перськiй владi.

Афiнянам, хоч як дивно це видаеться, сатрап теж погодився «дати шанс». До мiста вирушило перське посольство, щоб «навченi гiрким досвiдом» бунтiвливi пiдданi пiдтвердили повернення пiд омофор царя i знову надали «землю й воду». Проте афiняни грати за перськими правилами цього разу вiдмовилися категорично.